Кот Сергій Іванович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Кот.
Кот Сергій Іванович
Народився22 жовтня 1958(1958-10-22)[1][2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Київ, Українська РСР, СРСР[1][2]
Помер28 березня 2022(2022-03-28)[3][2] Редагувати інформацію у Вікіданих (63 роки)
Ізяслав[3][2]
Країна Україна Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьісторик, краєзнавець, громадський діяч
Alma materНаціональний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладІнститут історії України НАН України Редагувати інформацію у Вікіданих
Науковий ступіньдоктор історичних наук Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоНСКУ Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди

Сергій Іванович Кот (22 жовтня 1958, м. Київ — 28 березня 2022, м. Ізяслав, Шепетівський район, Хмельницька область[4]) — український історик, краєзнавець, громадський діяч. Доктор історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України, дослідник теоретичних і практичних проблем збереження історико-культурної спадщини, історії становлення пам'яткоохоронної справи в Україні, питань повернення та реституції культурних цінностей. Член Президії правління НСКУ, заслужений працівник культури України.

Біографічні відомості

1980 року закінчив з відзнакою історико-педагогічний факультет Київського державного педагогічного інституту ім. О. М. Горького. Відтоді працював в Інституті історії України НАНУ.

Кандидат історичних наук (1990), доктор історичних наук (2021).

Від 1999 — керівник Центру дослідження про­блем повернення та реституції культурних цінностей.

Наукова діяльність

Від 1991 — член Вченої ради Центру пам'яткознавства НАН України та УТОПІК.

Від 2013 — член Вченої ради Національного заповідника «Софія Київська».

2015‒2016 — член Спеціалізованої ради по захисту дисертацій на здобуття вчених ступенів К. 26.252.01 Центру пам'яткознавства НАН України та УТОПІК.

Основні праці

  • Искусство в пламени войны. Произведения западноевропейсккой живописи в собрании Симферопольского художественного музей: каталог и альбом. ‒ Симферополь-Киев, 2015. ‒ 300 с. (в соавторстве, Л. В. Кудряшева);
  • Теоретичні та науково-методичні засади підготовки статей про пам'ятки історії до «Зводу пам'яток історії та культури України». ‒ К., 2011. ‒ 237 с. (у співавторстві, Гаврилюк Л. О., Горбик В. О., Денисенко Г. Г., І., Піскова Е. М., Скрипник П. І., Федорова Л. Д.)
  • Судьба и правовой статус экспонатов передвижной выставки Государственного Русского музея 1941 года в Крыму, находящихся в музеях Автономной Республики Крым. — К., 2010. ‒ 150 с.
  • Эхо войны. Судьба и правовой статус экспонатов передвижной выставки Государственного Русского музея 1941 года в Крыму, находящихся в музеях Автономной Республики Крым. — К., 2010. ‒ 128 с.
  • Наукова спадщина Олега Ольжича. — К., 2007. ‒ 240 с. (у співавт., М. Відейко)
  • Ланселот Лоутон. Українське питання. — К., 2006. ‒ 168 с.
  • Про ратифікацію Україною Конвенції ЮНІДРУА про викрадені чи нелегально вивезені предмети культури (Рим, 24 червня 1995 р.): Інформаційно-аналітична довідка / НАН України. Інститут історії України. ‒ К., 2017. ‒ 7 с. ‒ На правах рукопису.
  • Фундація імені О. Ольжича // Покликані служити Україні. Фундація імені О. Ольжича, Видавництво імені Олени Теліги, Всеукраїнське жіноче товариство імені Олени Теліги, Об'єднання студіюючої молоді «Зарево»: Збірник матеріалів і документів. — К., 2011. ‒ С. 11–225.
  • Видатні діячі науки і культури Києва в історико-краєзнавчому русі України: біографічний довідник: В 2-х ч. — Ч. 1. ‒ К., 2005. ‒ 351 с.; Ч. 2. ‒ К., 2005 ‒ 346 с. (у співавторстві, Гаврилюк Л., Горбик В., Денисенко Г., Ковпаненко Н., Колибанова К., Кузьминська О., Піскова Е., Скрипник П. І., Федорова Л., Юренко С.).

Громадська та редакторська діяльність

1990‒2010 — член Ревізійної комісії Національної спілки краєзнавців України, від 2011 — член Правління, президії правління НСКУ.

1995‒1996 — член Експертної комісії Міністерства культури України по складанню Національного реєстру історико-культурної спадщини.

2000‒2003 — член Громадської ради при Комітеті з питань культури і духовності Верховної ради України.

Від 2000 — член правління, з 2012 ‒ голова Правління Фундації імені Олега Ольжича.

2007‒2009 — член Експертної ради Міністерства культури України.

Від 2009 ‒ член Українського відділення ICOMOS.

Від 2010 ‒ головний редактор журналу «Розбудова держави».

Від 2015 ‒ член Редакційної ради, від 2016 — головний редактор газети «Українське слово — Літаври».

Від 2015 ‒ голова Науково-методичної ради з питань охорони культурної спадщини Міністерства культури України.

Нагороди

  • 1988 Нагрудний знак Міністерства освіти УРСР «Відмінник народної освіти».
  • 1998 Подяка Міністерства культури і мистецтв України. За значний внесок у розвиток краєзнавчої справи.
  • 2001 Орден Святого князя Володимира ІІІ Ступеню Української Православної Церкви Київського Патріархату. За заслуги по відродженню духовності в України та утвердженню Помісної Української Православної Церкви.
  • 2007 Почесна відзнака Міністерства культури і туризму України «За досягнення в розвитку культури і мистецтва».
  • 2008 Почесна відзнака Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту.
  • 2008 Присвоєне Почесне звання «Заслужений працівник культури України».
  • 2010 Подяка Міністерства культури України. За вагомий особистий внесок у справу збереження та повернення в Україну культурних цінностей, високий професіоналізм, багаторічну плідну працю.
  • 2011 Почесна відзнака Міністерства культури і туризму України «За досягнення в розвитку культури і мистецтва».
  • 2015 Лауреат премії ім. Дмитра Яворницького Національної спілки краєзнавців України.

Примітки

  1. ↑ а б https://web.archive.org/web/20220313145629/http://resource.history.org.ua/person/0000210
  2. ↑ а б в г https://esu.com.ua/search_articles.php?id=12
  3. ↑ а б https://web.archive.org/web/20221002030621/http://resource.history.org.ua/person/0000210
  4. ↑ http://resource.history.org.ua/person/0000210

Джерела

Посилання