|
Королівська родина Данії
 Королівська родина Данії – офіційна назва династичної родини правлячого монарха країни[1] (королівського дому), а саме членів родини, які входять до черги на данський престол згідно з чинним порядком престолонаслідування[en], та їхніх подружжів. У наш час це визначення нерідко об’єднує усіх членів королівської родини. Члени королівського дому як правило мають титули та предикати згідно з їх відношенням до монарха або престолу. Всі члени дому, за винятком королеви Маргрете ІІ, мають титули Принців або Принцес Данських. Династичні діти монарха та спадкоємця престолу мають предикати (звернення) Його або Її Королівська Високість (Hans та Hendes Kongelige Højhed відповідно), у той час як інші члени династії – Його або Її Високість (Hans або Hendes Højhed відповідно). До королеви слід звертатися Її Величність (Hendes Majestæt). Для членів королівського дому також діють інші, особливі правила, які відрізняються від звичайних законів. Наприклад, згідно з Конституцією Данії передбачено щорічні грошові виплати (апанажі), які надаються окремим членам королівської родини.[2] Королівська родина Данії є представниками дому Глюксбургів, який є гілкою Ольденбурзької династії, – так само, як і королівська родина Норвегії. Діти королеви та нащадки по чоловічій лінії також належать до дому Лаборд де Монпеза та мають паралельні титули графів або графинь де Монпеза згідно з королівським указом від 30 квітня 2008 року.[3] Данці надзвичайно прихильно ставляться до королівської родини; за даними опитувань, підтримку їм висловлюють від 82% до 92% громадян країни.[4][5] Принци та принцесиДанські королі одружувалися з монаршими особами Європи. Часто данський король був або сином, або близьким родичем попереднього. Римський історик Тацит у 98 р. н.е. писав, що "... часто на кожних виборах з'являлась людина з того ж роду, яка, як вважалося, мала божественне походження ... король германців мав ще одну важливу роль, оскільки він був правителем, проголошеним Богом". У Данії правили декілька королівських династій, останніми з яких є:
Члени королівської родини  До королівської родини Данії належать:[6]
Королівська родина ГреціїБільшість членів звергнутої королівської родини Греції мають титули принців або принцес Грецьких та Данських з предикатами Його або Її Високість відповідно згідно з королівським указом 1774 року і є нащадками короля Георга І Грецького. Він, будучи сином майбутнього короля Кристіана ІХ, зберіг титул принца Данії незважаючи на те, що 1863 року був обраний на престол Греції. До 1953 року його династичні нащадки по чоловічій лінії мали місця у черзі на данський престол. Хоча жодна постанова уряду Данії не відкликала право використання титулів принців для нащадків Георга І: ані для тих, хто жив у 1953 році, ані для тих, хто народився пізніше або одружився з людьми, які згодом стали членами королівської родини. Троє членів королівської родини Греції не носять титулів принцес Данських із предикатом Її Високість:[7][8][9]
Наступні члени родини, які були консортами правлячих монархів, були уродженими принцом та принцесою Грецькими та Данськими, хоча вони і не є нащадками короля Костянтина та королеви Анни-Марії:
Королівська родина НорвегіїЧлени королівського дому Норвегії по чоловічій лінії є нащадками короля Данії Фредеріка VIII, прадіда королеви Маргрете ІІ. Гокона VII (уродженого принца Карла Данського) як молодшого сина Фредеріка VIII було запрошено правити іншою країною; майже як і його дядька, Георга І Грецького. Так само, як і нащадки грецької гілки, члени норвезької більше не мають права на данську корону, проте, на відміну від грецької королівської родини, вони відмовились від використання данських титулів після вступу на престол Норвегії у 1905 році. Герцоги Шлезвіг-ГольштейнськіГерцоги Шлезвіг-Гольштейнські по чоловічій лінії є нащадками короля Крістіана ІІІ. Як і грецькі нащадки данської королівської родини, члени шлезвіг-гольштейнської гілки не мають прав на престол Данії. Вони також відмовились від використання данських королівських титулів при вступі на свій престол у 1564 році. Графи та графині РозенборзькіДанські принци, які одружувалися без згоди монарха, втрачали свої права на престол та королівські титули.[10] Згодом колишнім членам династії зазвичай надавався титул графів Розенборзьких та предикат Його Світлість. Графи разом зі своїми дружинами та нащадками по чоловічій лінії представлені у наступному списку:[11]
Генеалогічне дерево королівської родини Данії
* Члени королівської родини Греції не включені до списку Порядок престолонаслідування Першим законом, що регулював порядок наслідування данського престолу, був Королівський закон (Kongeloven, Lex Regia), прийнятий 14 листопада 1665 року та опублікований у 1709 році.[12][13] Згідно з ним данський престол мали успадкувати законні нащадки короля Фредеріка ІІІ, а порядок наслідування мав відповідати напівсалічній (агнатично-когнатичній) системі (примогенітурі),[12] за якою корону отримує спадкоємець престолу; серед дітей монарха переважне право мають чоловіки над жінками, серед братів та сестер – старші над молодшими, а серед далеких нащадків Фредеріка ІІІ шляхом заміщення більші гілки мають переважне право над меншими. Нащадки-жінки мали право успадкувати престол у випадку, якщо по чоловічій лінії не було законних спадкоємців. Що стосується герцогств Гольштейна та Лауенбурга, де король правив як герцог, то тут діяла салічна система (тобто лише нащадки по чоловічій лінії могли отримати престол герцога); згодом за взаємозгодою вони об'єдналися. Герцогства Шлезвіг (данський лен) Гольштейн та Лауенбург (німецькі лени) об'єдналися персональною унією з данською короною. Ця система спричинила проблеми, коли Фредерік VII не лишив по собі дітей, тим самим унеможлививши продовження династії, через що лінії наслідування престолів герцогств та королівства розійшлися. Це означало, що новий король Данії уже не буде герцогом Шлезвіга та Гольштейна. Щоб утвердити право герцогів Ельби на данську корону, у 1852 році було укладено Лондонський протокол, підписаний принцом Кристіаном Шлезвіг-Гольштейнським-Зондербурзьким-Глюксбурзьким як новим спадкоємцем престолу, хоча він згідно примогенітури не був спадкоємцем ані данської корони, ані герцогств Шлезвіг, Гольштейн та Лауенбург. Спочатку прем'єр-міністр Данії Кристіан Альбрехт Блюме прагнув зберегти окремі принципи успадкування, проте врешті-решт керівництво країни затвердило агнатичне наслідування, яке підтримав парламент. Такий порядок престолонаслудівання діяв близько століття. У 1953 році салічна система змінилась системою з переважним правом спадкоємців-чоловіків, тобто жінки-спадкоємиці також мали право на престол, але лише якщо у них не було братів. У 2009 році порядок наслідування престолу знову змінився, але цього разу на абсолютну примогенітуру (тобто і чоловіки, і жінки мали однакові права на престол). Проте ця зміна не вплинула на чинний порядок престолонаслідування, оскільки це було тоді, коли принц Вінсент ще не народився. Поточна черга на данський престол виглядає так:
Привілеї та обмеженняПісля того, як 1660 року у Данії відбувся перехід від виборної (принаймні теоретично, хоча зазвичай з 1448 року трон переходив до старшого сина-нащадка Ольденбурзької династії) до спадкової монархії, т.зв. Королівський закон (Kongelov) затвердив правління "Божою милістю" короля Фредеріка ІІІ та його нащадків.[12] Всі статті цього закону (окрім статей 21 та 25) згодом були скасовані. У статті 21 зазначено, що "жоден принц по крові, який проживає у нашому королівстві та на його територіях, не може одружуватися, від'їжджати з країни, або служити іншим державам, поки не отримає дозволу короля".[12] Згідно цього положення принци Данії, які постійно проживають на інших територіях за письмовим дозволом данського монарха (тобто. члени королівських династій Греції, Норвегії та Великої Британії), не втрачають свого королівського статусу у Данії та не мають отримувати постійних дозволів на виїзд за кордон або одруження, хоча з 1950 року ті, хто по чоловічій лінії не є спадкоємцями короля Кристіана IX, більше не мають прав на данський престол.[12] Втім, принци, які проживають у Данії та на її територіях, все ж таки мають отримувати дозвіл монарха на виїзди та одруження.[12] У статті 25 йдеться про членів королівської династії: "Вони не мають відповідати перед суддями, але їхнім першим та останнім суддею буде король або особа, яку він призначить.".[12] Дія цієї статті не розповсюджується на членів родини, які не є родичами монарха країни (напр. чинна кронпринцеса Данії). Хоча всі інші статті Королівського закону були скасовані змінами до Конституції, внесеними у 1849, 1853, 1953 та 2009 роках, ці дві статті дотепер зберігають свою силу. ФінансиКоролівський дім Данії щорічно отримує від держави бл. 98 млн крон. Королева Маргрете ІІ отримує 76 млн крон завдяки апанажу; 10% з них отримував принц Хенрік, а 1,5% – принцеса Бенедикта. Окрім того, кронпринц Фредерік та принц Йоакім щорічно отримують 18,7 та 3,3 млн крон відповідно. Кронпринцеса Мері отримує 10% від суми, яка передбачена для кронпринца. Королева Маргрете, її чоловік, принцеса Бенедикта, кронпринц Фредерік та кронпринцеса Мері, а також принц Йоакім разом з принцесою Мері не сплачують ані за реєстрацію транспортних засобів та податки на них, ані податків на дохід або ПДВ. На них розповсюджуються загальні правила сплати податку на дохід та дарування, так само як і податків на майно.[14] Релігійні події королівської родини1935-1999 рр.
2000 р. – наш час
Королівські герби та монограми
Див. також
Нотатки1Діти принцеси Бенедикти не мають прав на престол. Це пов'язано з тим, що виданий їй дозвіл на шлюб має особливі положення: якщо Бенедикта колись стане спадкоємицею престолу, то вона разом з чоловіком має постійно оселитись у Данії. Їх діти будуть мати право престолонаслідування лише у випадку, якщо вони заявлять про бажання натуралізуватися в країні до повноліття та оселяться тут: (a) під час становлення безпосереднім спадкоємцем престолу та (b) не пізніше, аніж вони досягнуть віку обов'язкової шкільної освіти згідно з данським законодавством. Оскільки діти Бенедикти продовжували освіту в Німеччині довгий час після досягнення цього віку, вони втратили свої можливі права на престол Данії.[15] 2Королева Анна-Марія не має прав на престол так само як і її нащадки; отриманий нею дозвіл на весілля передбачав її відмову від претензій на данський престол на користь того, що вона стане королевою-консортом Греції. Примітки
Зовнішні посилання Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Danish Royal Family
|
.svg)
