Інгрід мала старших братів Густава Адольфа та Сіґварда. Жила родина у північно-західному крилі Kansliflygeln Стокгольмського королівського палацу. Шлюб батьків був щасливим, вони одружилися через взаємне кохання.
Літо сім'я проводила у палаці Софієру поблизу Гельсінборгу на півдні Швеції, на узбережжі протоки Ересунн. Подружжя багато займалося садами, переплановувало та облаштовувало їх,[5] залучаючи до цього дітей.
Згодом з'явилися молодші діти: Бертіль та Карл Юхан. Із матір'ю в Інгрід склалися близькі стосунки. Однак, кронпринцеса померла у 1920, перебуваючи на восьмому місяці вагітності, коли доньці було 10 років.
Невдовзі батько одружився знову із леді Луїзою Маунтбаттен. Цей шлюб також був гармонійним, обидва любили дітей та проводили з ними багато часу.
Інгрід дістала добру освіту. Отримала ґрунтовну підготовку з історії, політології, історії мистецтв, знала декілька мов. Поглибленню знань з культури та мистецтва сприяло її тривале перебування в Парижі та Римі. Крім того, вона здійснила велику мандрівку на Схід.[6] Принцеса захоплювалася спортом, особливо, верховою їздою, катанням на лижах та тенісом. Рано отримала водійські права і стала завзятою автомобілісткою. Тривалий час керувала синім Jaguar 411.[7]
З дитинства її вирізняли почуття обов'язку та серйозність.
У 1928 відбулося знайомство Інгрід з її троюрідним братом, 33-річним принцом Уельским Едвардом. Її вважали можливою дружиною для спадкоємця престола,[8] однак, заручин не відбулося.[9]
Шлюб та діти
15 березня 1935 року було оголошено про заручини принцеси Інгрід із кронпринцем ДаніїКрістіаном Фредеріком. Весілля відбулося у катедральному соборі Стокгольму24 травня1935. Нареченій виповнилося 25 років, нареченому — 36.
Оселилася пара в одному з крил Амалієнборгу. Літньою резиденцією став Ґростенський палац на кордоні з Німеччиною. У подружжя народилося троє доньок:
Як кронпринцеса, вона стала офіційним покровителем Організації дівчат-скаутів у 1936.[10] До цього була прийнята до їх лав і пройшла ті ж самі випробування, що й кожна з учасниць.
1940-го стала лідером «Данського товариства жінок проти війни». Під час німецької окупації Данії під час Другої світової війни, Інгрід виявила особисту хоробрість та чесність, чим здобула велику популярність серед народу, ставши символом мирного супротиву та суспільної патріотичної моралі. Вона виказувала солідарність із данським населенням, гуляючи під час війни вулицями міста сама чи з маленькою Маргрете в колясці, відкрито ігноруючи окупаційні сили. Її дідусь Густав V нагадав їй про ризик та направив вимогу бути обережнішою «заради династії» та власної безпеки. Інгрід відмовилася підкоритися та знайшла підтримку у чоловіка, який поділяв її погляди. Обидва у своїх поїздках по місту стали використовувати велосипед замість автівки.
Королева
Король Крістіан X пішов з життя 20 квітня 1947 року у похилому віці. На престол зійшов Фредерік під іменем Фредеріка IX. Інгрід стала королевою. На той час їй було 37 років.
Вона супроводжувала чоловіка під час більшості державних візитів. Багато разів відвідувала із ним Ґренландію та Фарерські острови. Інгрід виконувала традиційні представницькі обов'язки, у той же час виступаючи в образі сучасної жінки, яка сама може досягти успіху. Виступала за жіночу спадкоємність та підготувала дочку Маргрете до ролі майбутньої королеви. Той факт, що багато данців на референдумі 1953 висловили підтримку наслідування престолу жінками, багато в чому залежав від сумлінного виконання Інгрід своїх королівських обов'язків із особливим талантом та чарівністю.
Окрім занять різноманітними соціальними проектами, королева мала великий інтерес до мистецтва, культури та архітектури. Брала участь у відновленні замку Фреденсборг у первісному вигляді, провівши власне історичне дослідження, та переінакшені Фреденсборського та Ґростенського парків. Із ентузіазмом працювала в садах і була широко відома як добрий знавець квітів.[11]
Інгрід реформувала традиції данського придворного життя, скасувавши багато старомодних звичаїв та створивши більш невимушену атмосферу на офіційних прийомах. Саму королеву описували як спритну та енергійну жінку. Зустрічаючись з новими людьми, вона була обов'язково обізнана у їхніх справах, добре готуючись до аудієнцій. Була феміністкою та виступала за гендерну рівність. Мала ясні етичні принципи.[7]
Королева дуже любила сім'ю, всіляко підтримувала доньок, з великою теплотою ставилася до онуків[12] та цікавилася їхніми справами, щоліта збираючи всіх у Ґростенському замку.[11]
Після смерті Фредеріка, кілька разів виступала регентом держави, коли Маргрете та її син, кронпринц Фредерік були за кордоном.
Хоч Інгрід і відійшла в значній мірі від суспільного життя, але, як і раніше, залишалася дуже популярною серед народу.
Вона й надалі покровительствувала низці гуманітарних та соціальних об'єднань і організацій, хоча, зрештою, й передала частину функції принцесі Бенедикті. За іншими ж уважно стежила та брала участь у нарадах, наскільки це дозволяло здоров'я.[7] В останні роки королева страждала від остеопорозу.[11]
Продовжувала займатися садівництвом. У 1983 у телешоу показала всім Ґростенський замок, розповідаючи про прикрашання та догляд за садом та городом.[7] Там, а також у Фреденсборзі, який використовувала як резиденцію, королева жила до самої смерті.
Вона спокійно пішла з життя у віці 90 років у Фреденсборзі в оточенні дітей та десяти онуків. Про її смерть було оголошено по національному радіо та двом основним телевізійним станціям. Дізнавшись, що Інгрід не стало, тисячі людей прийшли до Амалієнборгу, щоб покласти квіти, запалити свічки чи заспівати гімни на її честь.[13] Поховали королеву 14 листопада 2000 поруч із її чоловіком у мавзолеї поза собором Роскілле.
↑Grethe Jensen: Danmarks dronninger. In: Danske dronninger i tusind år. Herausgegeben von Steffen Heiberg. Gyldendal Verlag, Kopenhagen 2000. ISBN 87-00-45504-0. стор. 98