Колоді́й Васи́ль Семе́нович (3 листопада 1922 — 7 лютого 1992) — український поет, автор 16-ти поетичних збірок, перекладач. Член Спілки письменників України.
Василь Семенович Колодій народився 3 листопада 1922 року в с. КуманівціХмільницького районуВінницької області в селянській родині. Навчався в середній школі в с. Війтівці, закінчив її 20 червня 1941 року. Атестат з відмінними оцінками давав юнаку право вступу до вищої школи без вступних іспитів, але за кілька днів почалася німецько-радянська війна, і Василь Колодій був мобілізований на фронт.
На території Калинівського району новобранці потрапили під бомбардування та розбіглися. Василь Колодій потрапив у німецький полон, перебував у таборі військовополонених у польському місті Холм, з якого йому пощастило втекти. Він повертається додому, працює у хмільницькій редакції і друкарні, публікує в газеті статті, вірші. У 1943 році одружується на дівчині на ім'я Ольга, доньці завідувача районним відділом освіти Володимира Мазурука. До одруження Ольга кохала іншого, Євгена Будника, але той пропав безвісти на війні.
У березні 1944 році Хмільницький район був визволений від фашистів. Раптом заарештовують Василя, його дружину Ольгу, доньку Галину та батьків Ольги, родину Мазуруків. За однією з версій, причиною арешту була співпраця Володимира Мазурука із окупаційним німецьким режимом. Мазурук із дружиною покінчили життя самогубством у тюрмі, а Ольгу з донькою несподівано визволив Євген Будник, який не пропав безвісти, а служив у радянській армії і став капітаном. Пізніше вони одружилися, Євген удочерив Галину.
Василь Колодій перебував у вінницькій[2] в'язниці майже рік. Його мати, Христина Микитівна, намагалася визволити сина, довівши його участь у партизанському рухові. Один з колишніх партизанів, командир партизанського з'єднання ім. Леніна, написав листа, в якій засвідчував, що Василь Колодій у листопаді-грудні 1943 року постачав папір, туш, шрифти для листівок у штаб партизанського з'єднання, «розповсюджував листівки і брошури т. Сталіна». Це свідчення допомогло поету виправдатися. За іншою версією, вийти з в'язниці Колодію допоміг Володимир Сосюра.
У повоєнні часи Василь Колодій працює кореспондентом республіканської газети «Колгоспник України». У 1951 році закінчив Львівський університет ім. І. Франка. Після закінчення університету викладає українську мову та літературу у Чортківському педагогічному училищі на Тернопільщині. У 1955 році стає редактором відділу поезії львівського журналу «Жовтень», з 1969 року працює старшим редактором видавництва «Каменяр». У 1962 році, за рекомендації Володимира Сосюри прийнятий у Спілку письменників України.
Помер 7 лютого 1992 року. Похований на полі № 6 Личаківського цвинтаря.
Родина
Був одружений п'ять разів. Перша дружина — Ольга, з якою мав доньку Галину[3] Колодій (у шлюбі Скрябіна) — також поетесу, мешкає на Камчатці.
З четвертою дружиною Тамарою мав синів Володимира та Олеся.
П'ята дружина — Марія Іванівна Муха-Колодій. Після смерті В. С. Колодія вона видала книжку спогадів про поета[4].
Творчість
Перші вірші Василь Колодій опублікував у 1939 році[5] у районній газеті «Більшовицька трибуна». Ліриці В. Колодія притаманні сюжетність, пісенна образність, мотиви спогадів, конкретність деталей. Основними темами є Друга світова війна, романтика юності, материнство, краса рідного краю, осмислення свого життя.
Перша збірка «Вітрам наперекір» вийшла у 1957 році. Всього Василь Колодій видав 16 збірок поезії:
1957 — «Вітрам наперекір»
1960 — «Снага»
1963 — «На орбіту щастя»
1964 — «Отчий поріг»
1966 — «Рапсодії ранків»
1970 — «Криниця»
1972 — «У стременах тривог»
1975 — «Добром нагріте серце»
1977 — «Сонце над грозами» (поеми)
1980 — «Пісня житнього колоса»
1980 — «Сонети»
1982 — «Поезії»
1984 — «Сліди на росах»
1985 — «Братерство» (переклади)
1988 — «Поклик весни»
1991 — «Доля»
У збірці «Сонце над грозами», в поемі «Рапсодія ранків» поет одним з перших в УРСР пише про голодомор 1933 року. Поема «Лейтенант Базіль» з тієї ж збірки присвячена герою французькогоруху Опору, Герою Радянського Союзу Василю Порику, уродженцю с. Порик Хмільницького району.
Остання збірка, «Доля», має автобіографічний характер.