|
Київська телевежа
Ки́ївська телеве́жа — суцільнометалева просторова ґратована висотна споруда висотою 380 метрів[1] у Києві, побудована в 1968–1973 роках у Києві для трансляції радіо та телебачення. Найвища решітчаста вільностояча конструкція світу на момент спорудження[2] та найвища споруда України[3]. РозташуванняТелевежа розташована у Шевченківському районі столиці, історичній місцевості Сирець біля Бабиного Яру, станції метро Дорогожичі, Лук'янівського меморіального комплексу. Радіомовлення
Радіостанції які мовлять з телевежі Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення Нижні частоти
Високі частоти
Історія будівництваТелевежа споруджена за проєктом київського інституту «УкрНДІпроектстальконструкція ім. Шимановського». Розроблена спершу для столиці СРСР Москви, у початковому варіанті проєкту вежа мала висоту близько 500 метрів. Київський проєкт у Москві було відхилено 1958 року через «естетичну невідповідність», а через декілька років, коли виникла потреба у власній київській телевежі, її проєкт був взятий майже у готовому вигляді, але на замовлення влади заплановану висоту вежі було зменшено до 385 метрів[4][5]. Будівництво почалось 1968 року, 30 липня[6] 1973 споруду було відкрито. Маса металоконструкцій 2700 т. Телевежа цілком складається зі сталевих труб різного діаметра. Нижня частина вежі (база) складається з чотирьох нахилених ґратованих опор, що підтримують призматичну ґратовану частину. У центральній частині вежі розташована вертикальна труба діаметром 4 метри. Вона слугує шахтою ліфту та плавно переходить в антенну частину. На вежі встановлено два ліфти, один з яких працює до позначки 200 метрів, а другий — 329 метрів. На позначках 80 і 200 метрів знаходяться дві технічні споруди.  Особливістю конструкції київської телевежі є те, що для монтажного з'єднання трубчатих елементів вежі не використовувалися болти чи заклепки. Усі монтажні з'єднання виконані шляхом електрозварювання. Будівництво вежі здійснювалося унікальним методом надбудови «згори до низу»[4][2] без використання підіймальних кранів та ґвинтокрилів. Усі металоконструкції виготовлено в Українській РСР, проєктні, монтажні та будівельні роботи здійснені також силами вітчизняних інженерів. Перший директор Київського радіотелевізійного передавального центру (1972—2004) — Валеріан Олександрович Сидоренко (1932—2012). Ракетний удар по вежі1 березня 2022 року російські війська, що вторглися до України, випустили по структурах телевежі декілька ракет. Одна ракета влучила в апаратну на самій вежі, а інша — в трансформаторну підстанцію, яка живить вежу електроенергією[7]. Унаслідок обстрілу 5 осіб загинули (серед них —телеоператор Євген Сакун) та 5 осіб отримали поранення, а також після влучення деякий час не працювали всі українські телеканали[8]. В той же день трансляцію деяких каналів у регіонах вдалося відновити[9]. АнтениВисота антен вежі забезпечує для трьох 50-кіловатних передавачів метрового та дециметрового діапазонів передачу якісного телесигналу на відстань до 90-110 кілометрів. Цікаво, що безпосередньо під телевежею розташована так звана «мертва зона», прямий сигнал туди не потрапляє, тільки відбиті, і щоб «подивитися телевізор», потрібно шукати місце, де антена «зловить» сигнал[10]. Крім теле- і радіомовлення, з вежі здійснюється прийом-передача сигналів радіорелейних ліній (величезні «прожектори» без скла — це і є антени радіорелейного зв'язку). Також вежа забезпечує зв'язок для поліції, митної служби, Київенерго, ДАІ та багатьох інших відомств, передача даних бездротового Інтернету. На телевежі немає антен операторів телефонного стільникового зв'язку — для них величезна висота не потрібна[10]. Рекорди
Примітки
Див. такожПосилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
