|
Катерина Ізмайлова
«Катери́на Ізма́йлова» (рос. Катерина Измайлова, первісна назва — «Леді Макбет Мценського повіту», рос. Леди Макбет Мценского уезда) — опера на 4 дії 7 картин російського композитора Дмитра Шостаковича, лібрето композитора та О. Прейса за повістю Н. Лєскова. ПостановкиОпера вперше поставлена в Ленінграді у Малому оперному театрі, 22 січня 1934 року під орудою С. Самосуда і мала значний успіх. Наступні постановки відбулися у Москві — 24 січня 1934 року Музичному театрі ім. Немировича-Данченко; у Большому театрі — 26 грудня 1935 р. п/к А. Мелік-Пашаєва. Згодом опера була поставлена за кордоном — Нью-Йорку і Клівленді (1935), Любляні, Копенгагені, Цюриху (1936), Загребі (1937), Братиславі (1938), пізніше у найбільших оперних театрах світу: Ла Скала в Мілані, Ковент-Гарден у Лондоні, Королівському театрі в Копенгагені, Празі, (1965) та ін. В СРСР сценічне життя опери було жорстко обірване після відвідування опери радянським керівництвом, включаючи Й. В. Сталіна, В. М. Молотова, А. А. Жданова й А. І. Мікояна. 28 січня 1936 року в газеті «Правда» вийшла стаття «Сумбур замість музики», в якій опера Шостаковича зазнавала різкої критики за «антинародний», «формалістичний» характер і надовго була знята з репертуару радянських театрів. У березні-квітні 1955 року, через два роки після смерті Сталіна, Шостакович редагує текст лібрето. У тому ж році він показує оперу в Ленінградському Малому оперному театрі, після чого починається майже восьмирічна боротьба за її постановку, що включає обговорення в різних інстанціях. За спогадами І. Д. Глікмана, Шостакович особисто звертався до заступника голови Ради міністрів СРСР В'ячеслава Молотова, в результаті чого «надійшло розпорядження про створення комісії для ознайомлення з другої редакцією „Леді Макбет“».[1] Комісія була створена лише через три місяці, однак заборонила оперу до виконання вдруге через, зокрема Дмитра Кабалевського та Георгія Хубова.[2] Лише 1962 року опера Шостаковича була поставлена у новій редакції вже під назвою «Катерина Ізмайлова» у театрі ім. Станіславського и Немировича-Данченка. Незабаром у новій реакції опера звучала у Ризі, Лондоні (1963), Загребі, Хельсінкі, Ніцці, Пече (Угорщина), Сан-Франциско (1964), Відні, Казані, Києві, Русе (Болгарія), Ленінграді, Будапешті (1965), Флоренції, Тарту (1966), Белграді, Сараєво (1967), Лейпцигу (1969), Берліні, Копенгагені (1973), Варшаві (1976), Таллінні (1977). В 1978 році в Лондоні Мстиславом Ростроповичем була здійснена студійна постановка опери з Лондонським симфонічним оркестром у її первісній редакції. Р. Осборн стверджує, що реконструкція опери Ростроповичем була виконана за бажанням самого Шостаковича, висловленим незадовго до смерті. Після авторитетного «лондонського» запису й публікації партитури першої редакції оперу й далі ставити як у першій, так і у другій редакціях. Постановки у КиєвіУ 1965-му «Катерина Ізмайлова» була поставлена на сцені Київської опери під орудою Костянтика Симеонова. Опера йшла українською мовою. Автор був задоволений київською прем'єрою і у листі до режисера-постановника Ірини Молостової композитор писав: «Київська постановка як у музичній, так і в режисерській інтерпретації найкраща з тих, які мені довелося бачити…». За визнанням автора, в перекладі Миколи Бажана «Катерина Ізмайлова» звучала глибше й поетичніше, ніж з доволі аматорським оригінальним текстом, співавтором якого був сам композитор.[3][4] Над постановкою працювали: режисер-постановник — Ірина Молостова, диригент — Костянтин Симеонов, художник-постановник — Давид Боровський. У звукозаписі вистави, що зберігається у ЦДКФФАУ і УТРК, співають Таїсія Пономаренко (Катерина), Василь Третяк (Сергій), Василь Пазич, Олександр Чулюк-Заграй, Валентина Река, В. Скубак.[5] За спогадами дружини композитора, Ірини Шостакович:
Після уходу К. Симеонова з Київської опери постановки «Катерини Ізмайлової» були припинені, й поновлені лише у 1974 році. Заради цієї постановки К. Симеонов ненадовго повернувся до Києва. У цій постановці головну роль виконувала Євдокія Колесник.[5] Після другої прем'єри композитор та постановники були нагороджені Шевченківською премією (1976). Пізніше Катерину Ізмайлову ставили в 1989 році (диригент-постановник — Стефан Турчак) та в 2004 році (диригент-постановник Володимир Кожухар), але вже російською. ХарактеристикаВ опері події повісті переосмислені. Образ Катерини протиставляється «темному царству», вона стає жертвою обставин. Із надзвичайною психологічною силою і виразністю музика розкриває трагедію жінки, що намагається боротися із насиллям за допомогою насилля. Скоївши злочин, Катерина не знаходить щастя. Її мучать докори совісті, галюцинації. В опері показано переродження людини, що щиро прагне щастя, однак через закони несправедливого світу перетворюється на злочинця. З величезною силою зображений світ, що губить Катерину. Але не менш сильно й глибоко втілена лірична стихія, найбільше повно виражена в образі Катерини з її тугою за любов'ю й щастям. Надзвичайно виразно змальовані й інші персонажі — брехливий, підлий, лицемірний Сергій, грубий і жорстокий самодур Борис Тимофійович; боягузливий і паскудненький Зіновій Борисович. В опері, новаторській по характеру, творчо розвинуті принципи російської реалістичної опери, передусім Модеста Мусоргського. В той же час, сучасні дослідники вбачають в опері прояви експресіонізму, що ріднить оперу з «Воццеком» Альбана Берга. Опера молодого композитора вразила зрілістю і майстерністю, проникливістю, глибиною, яскравою емоційністю. Вона залишається однією з вершин оперного мистецтва XX століття. Зміст лібрето опериДія першаКартина 1 . Спальня в будинку багатого купця Зиновія Ізмайлова. Катерина Львівна (Катерина), молода дружина Ізмайлова, добре виспалася і випила чаю з чоловіком. Знемагаючи від туги і самотності, вона безуспішно намагається знову заснути, розмірковує про безглуздість свого заміжнього і забезпеченого життя. Її свекор Борис Тимофійович просить на вечерю грибів і дорікає Катерину бездітністю, на що та зауважує, що вина в тому не її. Свекор застерігає її від можливої зради чоловіка. Борис Тимофійович наказує невістці потруїти щурів в коморі. «Сам ти щур! Тобі б отрути цієї!» — бурмоче Катерина. Дізнавшись, що на млині прорвало греблю, Зіновій Борисович збирається в поїздку. Він представляє батькові нового працівника, Сергія. Борис Тимофійович змушує працівників прощатися з господарем, а Катерину — дати чоловікові клятву вірності. Кухарка Ксенія розповідає про Сергія: «Яку хочеш бабу до біди доведе». Картина 2 . Катерина застає сцену розваги челяді з Ксенією, заступається за куховарку і загрожує побити призвідника Сергія. Сергій пропонує пані «поборотися»; в розпал боротьби з'являється Борис Тимофійович, загрожує Катерині розповісти про сцену чоловікові, а челядь жене на роботу. Картина 3 . Самотність Катерини, що нудиться в спальні, порушує Сергій, який прийшов під приводом «книжку попросити» і схиляє її до фізичної близькості. Дія другаКартина 4 . Борису Тимофійовичу не спиться, йому скрізь ввижаються злодії. Він згадує, як в молодості теж не спав, «але з іншої причини! За вікнами чужих дружин походжав». Обходячи будинок, він зауважує світло у вікні невістки і вирішує зайти до неї, але чує голос і бачить, що «Запізнився Борис Тимофійович». Він зупиняє і допитує Сергія, після чого скликає людей. На очах Катерини Сергія б'ють і замикають в комору. Борис Тимофійович кличе Катерину і просить подати йому другу вечерю, яку й отримує, приправлену щурячою отрутою. Старий падає в агонії, і вона забирає в нього ключі від комори. Попу, що прийшов сповідати вмираючого, Катерина пояснює, що старий вночі поїв грибків — «багато, їх поївши, помирають…». Картина 5 . Сергій засмучений майбутнім приїздом Зиновія Борисовича: він не хоче бути таємним коханцем Катерини. Вона заспокоює його, але самій їй ввижається привид свекра, що проклинає її. За дверима лунають кроки, це повернувся чоловік; Катерина ховає коханця. Помітивши на ліжку чоловічий поясок, Зіновій Борисович накидається на дружину з побоями. На крик Катерини виходить Сергій, вони душать чоловіка і ховають труп в погребі. Дія третяКартина 6 . Катерині не дає спокою вчинене вбивство: навіть у день весілля з Сергієм вона стоїть у льоху, і це турбує Сергія: «люди помітять». Дочекавшись від'їзду молодят до церкви, поруч із погребом з'являється «задрипаний чоловічок», який шукає випити. Він зламує замки і, виявивши труп Зиновія Борисовича, біжить в поліцію доносити. Картина 7 . Сцена в поліцейській ділянці. Квартальний ображений, що його не запросили на весілля Ізмайлової. Задрипаний чоловічок повідомляє, що «у Ізмайлових труп у погребі». Пожвавившись, поліцейські направляються до Ізмайлових. Картина 8 . Весільний бенкет. П'яні гості зі священиком на чолі славлять наречених. Раптово Катерина зауважує, що замок на погребі збитий. Розуміючи, що вбивство колишнього чоловіка виявлено, вона вирішує втекти з Сергієм. Але у ворота вже стукають. Катерина сама простягає поліцейським руки, Сергій намагається втекти з грошима, але його затримують і молодят ведуть в острог. Дія четвертаКартина 9 . Етап каторжан, серед яких Катерина і Сергій, зупиняється на відпочинок. Катерина припрошує годинного пропустити її до Сергія, але той грубо жене її: «А хто до каторги мене довів?» Сергій пробирається до молодої каторжанки Сонетки, домагається її любові, але та вимагає в плату нові панчохи. Сергій обманом виманює панчохи у Катерини, щоб тут же віддати їх Сонетці. Каторжанки обсипають кинуту коханку насмішками. Часовий утихомирює їх, але Катерина вже не помічає того, що відбувається навколо. Влучивши зручний момент, вона зіштовхує Сонетку в річку і кидається слідом. Обидві тонуть. Примітки
Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
