Карл Фердинанд Австрійський
Карл Фердинанд Австрійський (нім. Karl Ferdinand von Österreich), ( 29 липня 1818 — 20 листопада 1874) — ерцгерцог Австрійський з династії Габсбургів, син ерцгерцога Карла Австрійського, герцога Тешенського, та принцеси Нассау-Вайльбурзької Генрієтти Александріни. Генерал від кавалерії австрійської армії[1] (1860). Кавалер кількох орденів. Почесний член Австрійського географічного товариства.[2] БіографіяРанні рокиНародився 29 липня 1818 року у Відні. Був третьою дитиною та другим сином у родині ерцгерцога Карла Австрійського та його дружини Генрієтти Александріни Нассау-Вайльбурзької. Мав старшу сестру Марію Терезу та брата Альбрехта. Батько був ветераном наполеонівських воєн і прославився у битві під Асперном 1809 року. У 1822 році він успадкував від свого дядька Тешинське герцогство, а під час Бельгійської революції розглядався як ймовірний кандидат на престол новоствореної країни. Сім'я до того часу поповнилася чотирма дітьми, з яких вижили Фрідріх, Марія Кароліна та Вільгельм. Мешкала родина у віденських апартаментах і замку Вайльбург поблизу Бадена. Серед нерухомості тешинського спадку були також Палац Ерцгерцога Альбрехта із великою художньою колекцією у Відні, Цешинський замок і замок Гросс Зеєловіц у Моравії.[3] Сімейне життя протікало у в тихому усамітненні й було щасливим і гармонійним.[4] Втім, у віці 11 років Карл Фердинанд втратив матір, яка померла від скарлатини зовсім молодою. Батько більше не одружувався. З дітьми та почтом він часто навідував Гросс Зеєловіц. Один із таких візитів відбувся 1835 року.[3] Військова кар'єраКарл Фердинанд розпочав службу у 57-му піхотному полку в Брно, пізніше став командиром бригади імператорської армії в Італії. З 28 червня 1842 року був шефом Білгородського 12-го уланського полку Російської імперії.[2] Боровся проти чеських повстанців у Празі в ході революції 1848 року. Після поразки демократичних сил брав участь у примирливих діях австрійського імператорського дому. Пізніше став шефом 51-го піхотного полку, розквартированого у Венеції, який складався в основному з трансильванських солдат-уніатів. 31 серпня 1856 року, разом з імператором Францем Йозефом та іншими членами родини Габсбургів, був присутнім на церемонії освячення Естергомського собору.[5] У 1860 році був знову відряджений до Брно. 7 листопада того року отримав чин генерала від кавалерії. Приватне життяУ віці 35 років узяв шлюб із 23-річною Єлизаветою Францискою Австрійською, яка походила з угорської гілки династії Габсбургів і доводилася йому кузиною. Наречена була удовою та мала від першого шлюбу малолітню доньку. Весілля відбулося 18 квітня 1854 у Відні. Подружній союз виявився щасливим. Оселилися молодята у замку Гросс Зеєловіца, який передав їм ерцгерцог Альбрехт. Замок за кілька років перед цим був реконструйований. Навколо був розбитий ландшафтний парк, існував також фазанарій. У Гросс Зеєловіцу народилися всі шестеро дітей пари:
Карл Фердинанд організував у своїх володіннях видовищні полювання, які відвідували відомі аристократи. Під час одного з них здоров'я ерцгерцога, який страждав на хронічне захворювання печінки, значно погіршилося,[3] і він помер 20 листопада 1874 у замку Гросс Зеєловіца. Був похований у Новій крипті Імператорського склепу Капуцинеркірхе у Відні.[6] Дружина пережила його майже на тридцять років. Синів всиновив його брат Альбрехт, який не мав нащадків чоловічої статі, і передав їм усі свої великі статки. Донька у 1879 році стала королевою-консортом, а згодом — і регентом Іспанії. Нагороди
Генеалогія
Примітки
Література
Посилання
|