До початку 21 ст. не всі факти з життя художника були відомі, розбіжності були в роках народження і смерті та в місці народження[3]. У Карло Франческо не знайшлося власного біографа накшталт Карела ван Мандера
Походить з родини кремонського художника Панфіло Нуволоне (1581—1651)[4]. Художню освіту спочатку опановував в майстерні батька, представника пізнього міланського маньєризму. Навчання продовжив у художній академії Амброзіана в Мілані в майстерні художника Джованні Баттіста Креспі (1573—1632)[4]. Навчання в академії Амброзіана збіглося із навчанням там у майбутніх художників Джуліо Чезаре Прокаччіні (1570—1625)[5].та Даніеле Креспі(1598—1630), що рано помер.
Перебування в оточенні міланських майстрів, що розділяли стилістику маньєризму, помітно вплинуло на ранні твори Карло Франческо, але без крайнощів стилю і без прагнення до несамовитої фантазійності і віртуозності виконання. Він не припиняв пошуків власної майстерності та своїх композицій. Цим користувався менш обдарований його молодший брат і помічник Джузеппе Нуволоне, що використовував знахідки старшого брата. В біографічній літературі їх обох називали Іль Панфіло, не розрізняючи братів, хоча це близькі, але різні майстри. Частка картин була також виконана у співпраці з батьком, майстром натюрмортів і релігійних картин, що заплутувало вивчення його творчого спадку в подальшому.
Серед вельможних замовників Карло Франчеко сам кардинал Франческо Бррромео, для котрого він виконав «Непорочне зачаття» для церкви Санта-Марія-ін-Арона. Вона була втрачена, як і релігійний образ «Поклоніння трьох королів».
Творча манера мітця не стояла на місці і поступово змінювалась. Особливо помітними ці зміни були в середній період творчості після знайомства з творами Пітера Пауля Рубенса та Антоніса ван Дейка, що декотрий час працювали у місті Генуя. Його темний колорит і похмурі сюжети ранніх творів набули яскравості, активних жестів персонажів і навіть присмаку сентиментальності. Замови не припинялись і Карло Франческо залучав до створення картин молодшого брата та помічниківі учнів. Тому помітна така різниця у виконанні між центральними персонажами його картин і персонами другорядними. Навпаки, його парадні портрети дивували майстерністю виконання і декотрою байдужістю до дрібниць, що сповіщало їм підкреслену парадність і монументальність.
Вдалі картини Карло Франческо мали попит як у замовників, так і у художників копіїстів (так картина «Смерть цариці Дідони»" розійшлася у декількох копіях, котрі продають на аукціонах, погіршуючи враження від творів самого художника). Мав він і власних заздрізників. Помітивши впливи на нього стилю Гвідо Рені, художника з посмішками прозивали Гвідо ді Ломбардія, хоча впливи Гвідо Рені не були рішучіми.
Мав власну майстерню, де працював помічником його брат Джузеппе Нуволоне (1619—1703)[4] і куди брав учнів. Серед учнів Карло Нуволоне — Філіппо Аббіаті, Джузеппе Дзаната, П'єтро Маджи, Федеріго Панца.
Помер у Мілані 1661 року.
Вибрані твори
Карло Франческо Нуволоне. «Портрет шляхетної пані в чорному», до 1649 р.
«Автопортрет з родиною під час музикування», Пінакотека Брера, Мілан
"Антоній Падуанський з Христом-дитиною ", приватна збірка
"Йосип Прекрасний і дружина Потіфара ", приватна збірка
Итальянская живопись 17 века, каталог коллекции, Гос. Эрмитаж, 2013
Francesco Frangi: Nuvolone, Carlo Francesco. In: Raffaele Romanelli (Hrsg.): Dizionario Biografico degli Italiani (DBI). Istituto della Enciclopedia Italiana, Rom 2013.
Jane Turner (a cura di), The Dictionary of Art. 23, p. 320. New York, Grove, 1996. ISBN 1884446000
↑Francesco Frangi: Nuvolone, Carlo Francesco. In: Raffaele Romanelli (Hrsg.): Dizionario Biografico degli Italiani (DBI). Istituto della Enciclopedia Italiana, Rom 2013.
↑ абвгАрхівована копія. Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 20 червня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
