Карликові неправильні галактики

Галактика NGC 6822 в ультрафіолетовому діапазоні

Карликові неправильні галактики (dIm[1]) — карликові галактики з неоднорідним розподілом яскравості в зображенні. Імовірно, карликові неправильні галактики подібні до звичайних неправильних галактик, але відрізняються меншим розміром. Умовною межею низької світності вважають величину 108 L[1]. Карликові неправильні галактики досить неоднорідні за яскравістю та не мають чіткого ядра. Вони відрізняються великою різноманітністю форм. Особливістю карликових неправильних галактик (на відміну від карликових еліптичних) є наявність потужних ділянок зореутворення, які містять яскраві молоді зірки, і значна кількість міжзоряного газу. У кількох близьких dI-галактиках вдалося виявити хмари іонізованого гідрогену[2].

Порівняння зі сфероїдальними карликовими галактиками

У карликових неправильних галактиках переважають маломасивні зорі, що розподілені сферично-симетрично, як і в карликових сфероїдальних галактиках (dSph). Якби не значна кількість газу і пов'язаних з ним молодих яскравих зір, то між цими двома видами галактик не було б різниці[2]. Відомо, що dI-галактики зазвичай розташовані осторонь великих галактик, у той час як dSph-галактики знаходять переважно поблизу них. У кількох дослідженнях[2][3][4] було доведено, що dI-галактики можуть втрачати свій газ під час проходження поблизу великих галактик. Це відбувається через те, що в таких місцях збільшена концентрація міжгалактичного газу. Швидкість галактики щодо цього газу може досягати 1000 км / з. Через це утворюється потужний газовий потік, який «вимітає» власний газ карликової галактики.

Карликова неправильна галактика IC 1613 у видимому й ультрафіолетовому діапазонах

Зореутворення

Деякі карликові неправильні галактики випромінюють значну частину енергії в блакитній і синій ділянках спектра[2]. Це досить незвично для галактик, оскільки більшість зір у них зазвичай має малу масу й максимум їх світності — на червоній ділянці спектра. Це стає можливим завдяки тому, що в цих галактиках відношення кількості яскравих молодих зір до загальної маси зір значно більше, ніж у нормальних галактиках, тому такі зорі вносять істотний внесок у повну світність.

Зореутворення в галактиках відбувається нерівномірно, як у часі, так і в просторі. У «нормальних» галактиках ділянки зореутворення мають характерний розмір близько декількох сотень парсек та існують кількадесят мільйонів років, після чого руйнуються за рахунок нагріву міжзоряного середовища випромінюванням молодих блакитних зір. У той же час карликові галактики самі мають розмір порівнянний з розміром осередку зореутворення. Тому, зореутворення в dI-галактиках мало б відбуватися спалахами. В результаті численного моделювання було виявлено, що чим менша галактика, тим яскравіше виглядає спалах зореутворення в ній[5].

Приклади карликових неправильних галактик

Першою вивченою dI-галактикою стала NGC 6822. Вона була першою галактикою в якій Е. Хаббл виявив цефеїди. Іншим прикладом карликової неправильної галактики є IC 1613, досліджена В. Бааде в 30-х роках XX ст.

Галерея


Темна матерія

Виявлено dI-галактики, які містять більше газу, ніж зір[15]. Наприклад, світність галактики M81 dwA виявилася всього близько 500 000 світностей Сонця[16]. Аналіз швидкостей газу в таких галактиках вказує на те, що гравітації зір і газу не достатньо, щоб галактика існувала як єдине ціле, тобто існує невидима темна матерія, яка складає, можливо основу таких галактик. Більш того, знайдено хмари газу зовсім без зір[17].

Примітки

  1. а б Карликові галактики // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 206. — ISBN 966-613-263-X.
  2. а б в г Засов, А. В. Карликові галактики (Нове у житті, науці, техн. Сер. «Космонавтика, астрономія»). — Москва : Знання, 1984. — 64 с.
  3. Chernin, A. and Einasto, J. and Saar, E. (jan 1976). The role of diffuse matter in galactic coronas (PDF). Astrophysics and Space Science. 39: 53—64. doi:10.1007/BF00640509.
  4. А.В. Засов, В.Є. Караченцева. Галактики низькою поверхневої яскравості в групах і кластерів. // Листи в астрономічний журнал. — 1979. — Т. 5. — С. 259–264.
  5. Gerola, H .; Seiden, P. E .; Schulman, L. S. Theory of dwarf galaxies // Astrophysical Journal. — 1980. — Т. 242. — С. 517–527.
  6. Feeling blue. www.spacetelescope.org. Архів оригіналу за 5 листопада 2018. Процитовано 5 листопада 2018.
  7. A frenzy of stars. www.spacetelescope.org. Архів оригіналу за 25 жовтня 2020. Процитовано 26 лютого 2018.
  8. Surveying the cosmos. www.spacetelescope.org. Архів оригіналу за 18 липня 2020. Процитовано 19 червня 2017.
  9. Spotlight on IC 3583. www.spacetelescope.org. Архів оригіналу за 17 серпня 2019. Процитовано 28 листопада 2016.
  10. A lopsided lynx. www.spacetelescope.org. Архів оригіналу за 21 листопада 2020. Процитовано 9 серпня 2016.
  11. A distinctly disorganised dwarf. Архів оригіналу за 25 жовтня 2020. Процитовано 29 березня 2016.
  12. Meeting the neighbours. www.spacetelescope.org. ESA/Hubble. Архів оригіналу за 27 листопада 2020. Процитовано 8 червня 2015.
  13. A spattering of blue. www.spacetelescope.org. ESA/Hubble. Архів оригіналу за 5 червня 2019. Процитовано 8 вересня 2014.
  14. A cosmic optical illusion. ESA/Hubble Picture of the Week. Архів оригіналу за 7 січня 2018. Процитовано 20 серпня 2013.
  15. Lo, K. Y .; Sargent, W. L. W .; Sancisi, R. High Resolution 21 cm Study of An extremely Faint Dwarf Galaxy in the M81 Gro // Bulletin of the American Astronomical Society. — 1979. — Т. 12. — С. 718.
  16. Sargent, W. L. W .; Sancisi, R .; Lo, K. Y. The HI distribution in an extremely faint dwarf irregular galaxy M81 dwA // Astrophysical Journal. — 1983. — Т. 265. — С. 711–715.
  17. R. Minchin et al. A Dark Hydrogen Cloud in the Virgo Cluster. — 2005. — arXiv:astro-ph/0502312v1.