Кардіоміоцит

Кардіоміоци́т (лат. cardiomiocytes) — м'язова клітина серця, яка є структурною одиницею міокарду.

Будова

Кардіоміоцити — клітини прямокутної форми, мають одне або два ядра, що розташовані в центрі клітини. Клітини мають органели спеціального призначення (міофібрили) і загального призначення (мітохондрії, ендоплазматична сітка та ін.). Кардіомиоцити з'єднуються між собою щільними контактами, утворюючи синцитій.

Для серцевої м'язової тканини характерна велика кількість мітохондрій, що розташовуються біля ядра. З цим пов'язана здатність серця до безперервної діяльності, оскільки мітохондрії продукують енергію у вигляді АТФ завдяки реакціям окисного фосфорилювання.

Усі кардіоміоцити розділяють на:

•Типові (скоротливі) — забезпечують скорочення серця

•Атипові, які розділяють на секреторні та провідні

Регенерація

Фізіологічна регенерація серцевої м'язової тканини відбувається на внутрішньоклітинному рівні з високою інтенсивністю, тому що для кардіоміоцитів характерне швидке їх зношування. Активність цього процесу посилюється при підвищеному навантаженні на серцеву м'язову тканину (наприклад, при виконанні важкої механічної роботи). У вказаних умовах відбувається різко виражена гіпертрофія кардіоміоцитів зі збільшенням їх діаметра вдвічі.

Репаративна регенерація на тканинному і клітинному рівнях у дорослої людини не відбувається. При виражених пошкодженнях цієї тканини (наприклад, при інфаркті міокарда, що розвивається внаслідок припинення кровопостачання певної його ділянки) кардіоміоцити гинуть, а на їхньому місці надалі розростається сполучна тканина, що формує рубець.

Посилання

Соломія Кривенко. Коктейль генів відновлює серце після інфаркту // Збруч, 25.08.2013 [Архівовано 21 вересня 2013 у Wayback Machine.]