|
Канигін Юрій Михайлович
Юрій Михайлович Канигін (нар. 14 вересня 1935 р., с. Городище, Перевальський район, Луганської області) — сучасний український письменник, публіцист, есеїст, вчений-економіст. Автор численних наукових і науково-популярних праць в галузі інформатики, «штучного розуму», суспільствознавства, історії науки. Член Національної спілки письменників України; один з авторів так званої «трипільсько-арійської теорії походження українців»[1]. За освітою політеконом, має наукове звання професор. БіографіяНародився 14 вересня 1935 р. в селі Городище, нині селище міського типу Перевальського району Луганської області в родині гірничого майстра. У 1953 р. вступив на економічний факультет Московського університету ім. М. В. Ломоносова, фах «політична економія». 1960 р. — проживаючи в Новосибірському академмістечку, став членом бюро райкому КПРС. 1965—1968 рр. — працював завідувачем кафедри економічної теорії і національної економіки у Хабаровському політехнічному інституті[2]. У 1968 р. зайняв посаду вченого секретаря з гуманітарних питань Сибірського відділення АН СССР. Згодом очолив економічний факультет Новосибірського університету. Координував роботу установ гуманітарного та економічного профілю у Якутську, Магадані, Улан-Уде, Барнаулі, Кемерово та ін. 1970 р. — в віці 35-ти років, став наймолодшим у СРСР доктором економічних наук. У 1971 р. працював головою комісії з перевірки Бурятської філії Академії Наук в Улан-Уде. У 1976 р. переїхав до Києва працювати головним науковим співробітником Інституту кібернетики ім. В. М. Глушкова на запрошення знаменитого вченого-кібернетика Віктора Михайловича Глушкова. У Києві Канигін близько зійшовся з працівником відділу агітації та пропаганди ЦК Компартії України Віталієм Врублевським (згодом — перший помічник першого секретаря ЦК КПУ Володимира Щербицького[3]. Відразу після знайомства із Врублевським Канигін починає активно працювати у сфері прадавньої історії, досліджуючи арійське походження українців. У 1992 році Юрій Михайлович обирається членом президії Міжнародної громадської організації "Міжнародна академія інформатики". У 2000 р. Канигін бере участь у написанні колективної монографії під керівництвом Врублевського «Україна: інтелект нації на межі століть». У 1990-х керував лабораторією соціального інтелекту Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г. М. Доброва НАН України. У 2003 р. став ініціатором і створення Міждержавного інституту українсько-казахстанських відносин ім. Нурсултана Назарбаєва. Юрій Канигін — член Національної спілки письменників України, професор Університету сучасних знань Товариства «Знання» України. Автор сотень наукових статей, двох десятків монографій. У співавторстві з директором Інституту кібернетики Віктором Глушковим опублікував понад тридцять наукових досліджень. На даний час проживає в Києві. Суспільно-політична діяльністьКвітень 2002 р. — подав свою кандидатуру в народні депутати України від Партії реабілітації тяжкохворих України, № 5 в списку[4]. Березень 2006 р. — подав свою кандидатуру в народні депутати України від Виборчого Блоку Безпартійних «Сонце», № 4 в списку. За результатами голосування не набрав мінімально достатньої кількості голосів і до Верховної Ради не потрапив. Публіцистика
Під час перебування в Інституті суспільних наук Бурятської філії Канигіну показали стародавні тибетські рукописи, які були написані ведичним санскритом, давньотибетською, а також на мові «сенсарі» (санскр. мова Богів). В інституті бракувало перекладачів і для роботи було залучено десяток колишніх лам, які повернулися в Бурятію з колимських таборів. Ознайомлюючись з древніми фоліантами, Канигін познайомився з ламою Самдемом — вихідцем із роду тибетських ченців, «двічі народженим», який в минулому займався вивченням слов'янознавства в тибетському монастирі Ас'я-Риші. Самдем здійснив переворот світогляду науковця. Він став духовним наставником (гуру) і вчителем українця. Його розповіді базувалися на таких джерелах, як Біблія, Тора, документи тибетських ченців, ведичній літературі, літописах, дослідженнях відомих істориків, філософів та пророків, у тому числі Тараса Шевченка. В одному зі старовинних пергаментів Канигін побачив малюнок, що нагадував йому карту України. На карті він зміг розгледіти річки рідного краю, — Донець і Кальміус. На місці сучасного Києва стояла позначка з християнським хрестом з написом: Кі-юв (санскр. Святе місце). Подальші дослідження привели його до висновку, що «Рідна історія починається з Андрія Первозваного, з його духовних проповідей», а нашу столицю заснували воїни легендарного Аттіли. У 1980 році вчений розповів про зустріч з гуру Віктору Михайловичу Глушкову. Глушков порадив йому систематизувати зібрані записи й пообіцяв допомогти опублікувати їх через Комітет держбезпеки. Однак Віктор Глушков невдовзі помер. Незважаючи на критику, книга Канигіна «Шлях аріїв» була багаторазово перевидана після розпаду СРСР і стала бестселером. В романі-есе автор висунув власну «теорію» походження українців, яка заперечує прийняті в науці уявлення про етногенез слов'ян. Книгу перевидали двадцять п'ять разів, щоразу письменник щось додавав, уточнював та конкретизував. Книга передавалася по національному радіо — її озвучив народний артист України Павло Громовенко. За десять років після виходу праці «Шлях аріїв» побачили світ інші книги Канигіна — «Віхи священної історії», «Пояс світу», «Сатанізм у ХХ столітті», «Фатальне ХХ століття», «Початок і кінець часів», «Українська мрія», «Парадокси історії», «Матриця Вседержителя». Разом із Василем Кушерцем опублікували капітальне дослідження «Біблія і сучасна наука». КритикаКанигін є одним з апологетів так званої «трипільсько-арійської теорії походження українського народу», яка визнана маргінальною та псевдонауковою[5]. Достовірність фактів у працях Канигіна неодноразово піддавалася сумнівам[6]. Зокрема у книзі «Новітні міфи та фальшивки про походження українців» такі теорії, зокрема й праці Юрія Канигіна, були рішучо заперечені науковцями, які фахово, протягом багатьох років вивчають етногенез (походження) українців та давню історію України в інститутах НАН України та провідних навчальних закладах, є авторами численних наукових публікацій та мають авторитет серед колег в Україні та поза її межами[7]:
Публікації
Примітки
Література
Джерела |
||||||||||||||||||||||||||
