|
Каган Веніамін ФедоровичВеніамін Федорович Каган (25. 02 (9. 03). 1869, м. Шавлі Ковенської губернії, Російська імперія– 8 травня 1953, Москва, СРСР) — математик. БіографіяВеніамін Федорович (Беніамін Фалькович) Каган народився 9 березня 1869 року м. Шауляй (нині м. Шяуляй, Литва). Від 1871 року жив у Катеринославі. В 1892 році екстерном закінчив фізико-математичний факультет Київського університету. У 1897—1920 роках працював у Новоросійському університеті приват-доцентом кафедри чистої математики. В 1898 році склав магістерський іспит, а 1907 році захистив магістерську дисертацію «Основанія геометрії». В 1901—1917 роках був головним редактором журналу «Вѣстникъ опытной физики и элементарной математики», при якому діяло також наукове видавництво «Mathesis» (1904—1918 рр.). Один із засновників приватної європейської чоловічої гімназії (її інспектор у 1903—1918 рр.) та Одеських вищих жіночих курсів (1906 р.), де до 1909 був секретарем, а у 1917—1919 роках — деканом фізико-мат.ематичного факультету. В 1920 в Одесі очолював наукове бюро Губернського відділу народної освіти і науковий відділ Губернського управління у справах друку. Брав участь у заснуванні Одеського фізико-математичного інституту. В Одеському інституті народної освіти працював професором і завідувачем першої в Одесі кафедри геометрії. Видавав «Журнал чистого и прикладного знания», «Журнал Одесской высшей школы». Від 1922 року був професором, дійсним членом Науково-дослідного інституту математики та механіки Московського університету, 1932—1952 роках — засновником-завідувачем кафедри диференціальної геометрії. Водночас у 1922—1930 роках був засновником-завідувачем кафедри вищої математики 2-го Москвського університету. У 1934 році без захисту дисертації присуджений науковий ступінь доктора фізико-математичних наук. Був організатором і керівником семінару з векторного й тензорного аналізу (1927—1953 рр.), редактором його «Праць…». Від 1924 року також очолював відділ точних і природничих наук головної редакції Великої Радянської Енциклопедії Держвидаву СРСР (Москва). В 1934—1939 роках був депутатом Московської міської ради. Помер 8 травня 1953 року в Москві/ Похований на Новодівочому кладовищі. Наукова діяльністьОсновними напрямами наукової діяльності В. Ф. Кагана є: основи геометрії, неевклідова геометрія, диференціальна геометрія і топологія, тензорний аналіз та його застосування до ріманової геометрії та її узагальненням [5]. Був популяризатором наукового доробку М. Лобачевського, здійснив перший систематизований виклад його геометрії («Очеркъ геометрической системы Лобачевскаго». — О., 1900), видав повне зібрання праць вченого у 2-х томах (1946—1949 рр.), написав монографію «Лобачевский» (Москва; Ленінград, 1944; 1948) На грані XIX—XX століть стала актуальною задача побудови логічно бездоганної системи аксіом для евклідової геометрії, яка дозволяла б отримувати твердження евклідової геометрії шляхом суто логічного виведення, яке не апелювало б до геометричної наочності. Майже одночасно були запропоновані три такі системи, засновники яких рухались різними шляхами. Наприклад, в системі Маріо Пієрі[en] (1899) за основу було поняття руху, в системі Давида Гільберта (1899) — поняття Конгруентності; а в основу системи Кагана (1902) було покладено поняття відстані. Основні положення запропонованого ним підходу були викладені в статті «Система посылок, определяющих евклидову геометрию»[6], а ретельний аналіз вибраної системи аксіом (з доведенням логічної незалежності кожної аксіоми від інших і їхньої взаємної сумісності) містився у виданих пізніше двох томах монографії «Основания геометрии»[7][8]. Хоча спершу найбільшу увагу математиків привернула аксіоматика Гільберта, з 1930-тих геометри також звертали увагу на систему Кагана — як і через її методичні достоїнства, так і в зв'язкуз ростом уваги до створеної Морісом Фреше (1906) загальної концепції метричних просторів[9][10]. Засновник тензорної диференціально-геометричної школи в СРСР. За допомогою методів тензорного аналізу розвивав ріманову геометрію та її узагальнення. Увів поняття субпроектів простору (1933 р.). Праці
Нагороди
Примітки
Джерела та література
|
