Село Злоцьке відоме з XVI ст. Документальні свідчення XVI ст. про русинське (українське) населення Лемківщини польські історики безпідставно трактують як «волоську колонізацію» через закріпачення українців із застосуванням волоського права.
З листопада 1918 по січень 1920 село входило до складу Лемківської Республіки. В селі була москвофільська читальня імені Качковського.
До середини XX ст. в селі переважало лемківсько-українське населення. У 1939 році з 750 жителів села — 720 українців, 25 поляків і 5 євреїв.[2] До 1945 р. в селі була греко-католицька парафія Мушинського деканату (до неї належала також дочірні церкви в Щавнику і Ястрябику), метрики велися з 1784 р.[3]
Після Другої світової війни Лемківщина, попри сподівання лемків на входження в УРСР, була віддана Польщі, а корінне українське населення примусово-добровільно вивозилося в СРСР. Згодом, у період між 1945 і 1947 роками, у цьому районі тривала боротьба між підрозділами УПА та радянськими військами. Ті, хто вижив, 1947 року під час Операції Вісла були ув'язнені в концтаборі Явожно або депортовані на понімецькі землі Польщі[4].
В селі збереглася церква святого Димитрія з 1872 року, в 1951 році перетворена на костел. У церкві збереглись іконостас, два вівтарі, поліхромний розпис з XIX ст. Також є перенесене з попередньої церкви XVIII ст. розп'яття. Додаткової ваги пам'ятці надають сторічні липи (пам'ятки природи), які оточують церкву, одна з них визнана пам'яткою природи. Поряд є греко-католицький цвинтар з XIX ст., оточений кам'яним муром.
Також у селі збереглася дерев'яна лемківська комора XIX ст.
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][5]:
↑Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Архів оригіналу за 20 вересня 2018. Процитовано 14 серпня 2018.