Зипразидон (англ.Ziprasidone, лат.Ziprasidonum) — синтетичний лікарський засіб, що є похідним бензізотіазолілапіперазину[1], та належить до групи антипсихотичних препаратів.[2][3][4] Зипразидон може застосовуватися як перорально, так і внутрішньом'язово.[5] Зипразидон є структурним аналогом іншого антипсихотичного препарату рисперидону[6][7], та уперше синтезований у 1987 році в лабораторії компанії «Pfizer».[8] Уперше зипразидон схвалений для клінічного застосування в Швеції в 1998 році[9], у США у зв'язку з підозрою на збільшення ймовірності подовження інтервалу QT на ЕКГ при застосуванні препарату та проведення у зв'язку із цим додаткових клінічних досліджень зипразидон схвалений FDA у 2001 році.[10][11][12]
Зипразидон добре, але повільно всмоктується після перорального застосування, біодоступність препарату становить 60 % при пероральному застосуванні і 100 % при внутрішньом'язовому введенні. Максимальна концентрація препарату досягається протягом 6—8 годин після прийому препарату. Зипразидон майже повністю (на 99 %) зв'язується з білками плазми крові. Препарат проходить через гематоенцефалічний бар'єр, через плацентарний бар'єр та виділяється в грудне молоко. метаболізується в печінці з утворенням малоактивних метаболітів. Виводиться препарат із організму переважно з калом (66 %), частково із сечею (20 %). Період напіввиведення препарату становить 6—7 годин, цей час незначно збільшується при важких порушеннях функції печінки.[3][4][2]
Зипразидон випускається у вигляді желатинових капсул по 0,02; 0,04; 0,06 і 0,08 г; ліофілізату для приготування розчину для ін'єкцій по 30 мг у комплекті з розчинником по 1,4 мл.[5][3]