Збережний струмЗбережни́й струм — поняття, що використовується в математичному апараті фізики, для опису процесів перенесення фізичної величини, що зберігається, наприклад електричного заряду[1]. У математичних векторних позначеннях він позначається як величина , яка задовольняє рівнянню неперервності [1]. Рівняння неперервності являє собою закон збереження, звідси й походить назва. Справді, інтегрування рівняння неперервності за об'ємом , з поверхнею, через яку не течуть струми, приводить до закону збереження , де — величина, що зберігається. У калібрувальних теоріях калібрувальні поля розглядаються спільно зі збережними струмами[2]. Наприклад, електромагнітне поле розглядається спільно з електричним збережним струмом. Збережні величини та симетріїЗбережний струм — це потік канонічно спряженої величини, що має неперервну трансляційну симетрію. Рівняння неперервності для збережного струму є математичним формулюванням закону збереження. Прикладами канонічно спряжених величин є:
Збережні струми відіграють надзвичайно важливу роль у теоретичній фізиці, тому що теорема Нетер пов'язує існування збережного струму з існуванням симетрії деякої величини в досліджуваній системі. З практичної точки зору, всі збережні струми є нетерівськими струмами, оскільки існування збережного струму передбачає існування симетрії. Збережні струми відіграють важливу роль у теорії диференціальних рівнянь у частинних похідних, оскільки існування збережного струму вказує на існування інтегралів руху, які необхідні для інтегровності системи. Закон збереження виражається як обернення в нуль 4-дивергенції, де нетерівський заряд утворює нульову складову 4-струму. Збережні струми в електромагнетизміЗбереження заряду, наприклад, у позначеннях рівнянь Максвелла,де
де v — швидкість зарядів. Див. такожПримітки
|