|
Західно-південнослов'янські мови
Західні південнослов'янські мови (також південно-західні південнослов'янські мови) — одна з двох підгруп південнослов'янської мовної групи, до якої входять словенська, хорватська, боснійська, сербська і чорногорська мови (останні чотири мови активно формуються з 1991 року. року єдиною мовою хорватів, босняків, сербів і чорногорців вважалася сербохорватська мова з двома рівноправними нормами — хорватською та сербською).[1] Поширені на частини територій Центральної та Південної Європи — у Словенії, Хорватії, Боснії і Герцеговині, Сербії, Чорногорії. Також носії західних південнослов'янських мов живуть у низці інших європейських країн (сумісних із названими вище: в Італії, Австрії, Угорщини, Румунії, Македонії або тих, що не межують з ними: у Німеччині, Франції та інших країнах). Крім того, на західних південнослов'янських мовах говорять нащадки переселенців з Європи в Америці (США, Канада) та в Австралії.[2][3] Загальна кількість тих, хто говорить близько 18 млн осіб.[4][5][6][7] Для вокалізму західних південнослов'янських мов характерне протиставлення довгих і коротких голосних, у просодії відзначається політонічне, різномісцеве наголос, в граматиці на відміну від східних південнослов'янських мов збереглися іменне відмінювання та інфінітив, відсутня артикль, зникають форми простих.[2] Писемність сучасних західних південнослов'янських мов заснована на кирилиці та латинському алфавіті, у хорватів аж до першої половини XX століття функціонувала глаголиця як регіональний церковний лист.[2] Літературні мови та діалектиЗахідні південнослов'янські мови утворюють єдиний мовний континуум, що плавно переходить у східний південнослов'янський ареал. На даній мовній території сформувалися пояси змішаних і перехідних говірок: словенсько-кайкавський (словенсько-хорватський), сербсько-македонська та сербсько-болгарська.
 Сучасний діалектний ландшафт сербохорватського ареалу представлений чотирма діалектами, або прислівниками: штокавським, чакавським, кайкавським та торлакським. Мовні риси сербохорватських прислівників різняться настільки, що взаєморозуміння носіїв окремих діалектів, які мають літературним мовою, то, можливо сильно утруднено. Найбільш поширеним за кількістю розмовляючих та охопленням області поширення є штокавське прислівник. На ньому говорять у Чорногорії, Боснії та Герцеговині та на більшій частині територій Сербії та Хорватії. Говори штокавського прислівника (новоштокавські східногерцеговинські та шумадійсько-воєводинські) лежать в основі сучасних хорватської, боснійської, сербської та чорногорської літературних норм.[10] Також на штокавській основі сформувалася мала слов'янська літературна мова в Італії — молизько-слов'янська. Крім того, в даний час робляться спроби створення літературної мови на базі буневських говір штокавського прислівника в прикордонних районах Сербії та Угорщини. Торлакське прислівник, ареал якого розташований у південно-східній Сербії, за своєю структурою зближується з мовами балканського мовного союзу, говірки торлакського прислівника утворюють пояс перехідних говірок від штокавського ареалу до області поширення болгарської та македонської мов. На чаківському говірці говорять у приморських районах західної Хорватії, на кайкавському — у північній та центральній Хорватії, переважно в районах, суміжних зі Словенією, у тому числі і в околицях Загреба. Кайкавська говірка багато в чому схожа з діалектами словенського мови. На основі говірок чаківської та кайкавської прислівників розвиваються чаківська та кайкавська регіональні літературні мови, обмежені в основному сферою художньої літератури. Крім того, регіональна мова на базі говорів чаківського прислівника сформувалася в Австрії у градищанських хорват — градищансько-хорватська, або бургенландсько-хорватська мова.[2] В даний час чаківська та кайкавська говірка найчастіше розглядаються як діалектні об'єднання хорватської мови.[5]  Словенський мовний ареал становлять сім діалектних груп — каринтійська, приморська, рівтарська, горенська, долінський, штирійська і паннонська. У ряді регіонів Словенії та в сусідніх з нею країнах формуються обласні розмовні мови, які частково витісняють деякі словенські діалекти. Ці мови є місцеві наддіалектні освіти. Виділяються центральнословенська, південноштирійська, північноштирійська, приморська, рівтарська та каринтійська розмовні мови. На основі словенських діалектів розвиваються або розвивалися в минулому також кілька малих літературних мов: на базі приморських діалектів в Італії — різьянська та венеціансько-словенська мови, на базі паннонських діалектів в Угорщині — прекмурсько-словенська.[11] Серед циган, що живуть у Сербії (головним чином у громаді Сремська-Митровиця), на основі сербської мови сформувалася змішана цигано-сербська мова з чисельністю тих, хто розмовляє за даними на 2006 рік, в 172 тис. людина.[12] КласифікаціяЗахідний південнослов'янський мовний ареал ділиться на дві підгілки — словенську та сербохорватську (сербську / хорватську / боснійську / чорногорську), до яких включені такі літературні мови[1]:
Ареал та чисельністьОсновний ареал західних південнослов'янських мов — Балканський півострів і прилеглі до нього території Центральної та Південної Європи. Носії західних південнослов'янських мов становлять більшість населення в таких країнах, як Словенія, Хорватія, Боснія та Герцеговина, Сербія та Чорногорія. Також носії західних південнослов'янських мов представляють автохтонне населення (як етнічні меншини) у таких країнах, як Італія (словенська, хорватська), Австрія (словенська, хорватська), Угорщина (словенська, хорватська, сербська), Румунія (сербська) та Македонія (сербська, боснійська). Значні діаспори носіїв західних південнослов'янських мов (у тому числі сформовані з робітників-мігрантів) представлені в Німеччині, Франції та інших країнах Західної Європи, а також у країнах Америки (США, Канада, Аргентина) та в Австралії.[2] За даними видання Ethnologue, західними південнослов'янськими мовами говорять близько 18 млн осіб. З них на словенській у Словенії – 1 910 тис. осіб (2012), всього у світі – 2 085 тис. осіб[4]; на хорватській в Хорватії — 4 200 тис. осіб (2006), всього у світі — 5 609 тис. осіб[5] ; на боснійському в Боснії та Герцеговині – 1 120 тис. осіб (2014), всього у світі – 1 334 тис. осіб [6] ; на сербському (включаючи також чорногорський) у Сербії та Чорногорії[~ 1] — 6 620 тис. осіб (2002), всього у світі — 8 639 тис. осіб [7]. Згідно з окремою статистикою з чорногорської мови в Чорногорії, кількість тих, хто розмовляє цією мовою, становить 229,3 тис. осіб (2011) [13]. Мовні особливостіЗахідні південнослов'янські мови разом із східними характеризуються такими загальними рисами, як:[2]
Для західних південнослов'янських мов характерний ряд специфічних рис, протиставлений рисам східних південнослов'янських мов [2]:
Між словенським та сербохорватським мовними ареалами відзначається низка відмінностей, пов'язаних як із збереженням архаїзмів, так і з розвитком інновацій у мовах відповідних ареалів. Так, архаїчні риси, що збереглися в словенській мові ( подвійне число в імені та дієслові, деяка відмінність у формах коротких і повних прикметників, супин), втрачені в сербохорватському. Інновації, що розвинулися в словенському (сильна редукція голосних, часткова втрата середнього роду за діалектами, зникнення простих минулих часів, спрощення або втрата тонічного наголосу на діалектах), невідомі в сербохорватському ареалі. Крім того, у словенській та сербохорватській мовах відзначаються відмінності в розвитку праслов'янських рефлексів, так, наприклад, на місці носового *ǫ в сербсько-хорватській представлена голосна у ( рука «рука»), а в словенській — o ( року ); в групах *tъlt, *tьlt у сербсько-хорватському відбулася вокалізація l ( дуг «борг», вук «вовк»), а в словенському редукований розвинувся у голосну повну освіту — (dolg, volk). Для торлакського прислівника характерні значні відмінності від решти західного південнослов'янського ареалу, багато в чому ці відмінності пов'язані з впливом на торлакські говірки мов балканського мовного союзу, в першу чергу, македонської та болгарської.[16][17] Див. такожПримітки
Джерела
Посилання
|
|||||||||||||
