Зарадюк Володимир Володимирович

Зарадюк Володимир Володимирович
 Солдат
Загальна інформація
Народження14 липня 1991(1991-07-14)
Кульчин, Волинська область
Смерть22 травня 2014(2014-05-22) (22 роки)
Ольгинка, Донецька область
ГромадянствоУкраїна Україна
Військова служба
Роки служби2014
ПриналежністьУкраїна Україна
Вид ЗС Сухопутні війська
Рід військ Механізовані війська
Формування
Війни / битви
Нагороди та відзнаки
Медаль «Захиснику Вітчизни» — 2015

Володи́мир Володи́мирович Зарадю́к (нар. 14 липня 1991, Кульчин, Ківерцівський район, Волинська область, Українська РСР — пом. 22 травня 2014, поблизу смт Ольгинка, Волноваський район, Донецька область, Україна) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

Біографія

Народився Володимир Зарадюк 14 липня 1991 року в селі Кульчин Ківерцівського району. Змалку був працелюбний, зі слів родичів, вже з 10 років сам орав город мотоблоком і садив картоплю[1][2]. Після 9 класу пішов працювати на завод у Луцьку, паралельно навчався у вечірній школі. Відслужив строкову службу в 72-ій механізованій бригаді у Білій Церкві. Після служби в армії працював на заробітках на будівництві, проживав у Луцьку[1].

З початком російської збройної агресії призваний до збройних сил за частковою мобілізацією в першій хвилі.

Солдат, кулеметник 3-го механізованого батальйону 51-ї окремої механізованої бригади, м. Володимир-Волинський.

Разом із підрозділом у травні 2014 року ніс службу на блокпосту № 10 поблизу смт Ольгинка Волноваського району. Уранці між 4 та 6 годинами 22 травня 2014 року блокпост атакували проросійські сепаратисти «ДНР», які під'їхали на інкасаторських машинах[3], та почали несподіваний масований обстріл із вогнепальної зброї, у тому числі з кулеметів, мінометів, РПГ, ПЗРК. Внаслідок обстрілу здетонував боєкомплект в одній з бойових машин, що призвело до збільшення людських втрат.[4] У цьому бою загинули 16 бійців 51-ї бригади[5]. 14 жовтня в госпіталі від поранень помер 17-й боєць.

27 травня з Володимиром та трьома бойовими товаришами, які загинули разом із ним, прощались у Луцьку[6]. Володимира поховали на кладовищі рідного села Кульчин[7].

Удома у загиблого воїна залишились лише батьки, у яких він був єдиним сином[1]. Мати Володі передчасно померла через два роки після смерті сина[8].

Нагороди та вшанування

4 червня 2015 року Указом Президента України разом із іншими бойовими побратимами, що загинули із Володимиром Зарадюком у бою під Волновахою, за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни»[9].

8 жовтня 2015 року у селі Кульчин відбулось освячення пам'ятника новітньому українському герою Володимиру Зарадюку[2].

20 грудня 2015 року в місті Луцьку урочисто відкрито меморіальну дошку на честь Володимира Зарадюка на будинку, де він мешкав[10].

Примітки

  1. а б в Ніхто не забутий, ніщо не забуте… Імена волинян, які загинули в АТО. Архів оригіналу за 20 жовтня 2016. Процитовано 13 січня 2016.
  2. а б На Волині освятили пам'ятник Герою України Володимиру Зарадюку[недоступне посилання з липня 2019]
  3. Бойовики ДНР напали на українських військових під Волновахою (рос.). «Дзеркало тижня». 22 травня 2014. Архів оригіналу за 15 лютого 2017. Процитовано 10 липня 2017.
  4. Міноборони повідомило подробиці сутичок біля Волновахи і Рубіжного. Корреспондент.net. 22 травня 2014. Архів оригіналу за 30 травня 2014. Процитовано 2 червня 2014.
  5. Найбільші втрати під час АТО: в боях під Волновахою загинули 16 військових // УНІАН. 2014-05-22. Архів оригіналу за 10 серпня 2017. Процитовано 10 липня 2017.
  6. В Луцьку попрощалися з загиблими під Волновахою. Архів оригіналу за 26 червня 2014. Процитовано 10 липня 2017.
  7. Прощання з героями[недоступне посилання]
  8. Померла мама волинського бійця, який загинув під Волновахою. Архів оригіналу за 30 жовтня 2016. Процитовано 10 липня 2017.
  9. Указ Президента України № 311/2015. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 13 січня 2016.
  10. 11 луцьким героям встановили пам'ятні дошки на будинках, де вони мешкали. Архів оригіналу за 26 грудня 2015. Процитовано 13 січня 2016.

Джерела