|
Заклинський Олексій Онуфрійович
Отець Заклинський Олексій Онуфрійович (27 березня 1819, Озеряни (тепер Тлумацького району Івано-Франківської області) — 26 березня 1891, Старі Богородчани (тепер Богородчанського району Івано-Франківської області)) — священник УГКЦ, поет та композитор, посол австрійського парламенту (1873–1879) і Галицького крайового сейму (1870–1876 роки). ЖиттєписНародився у сім'ї пароха Озерян. У 1836 році закінчив 6 класів Станиславівської гімназії. Далі навчався у Чернівецькій гімназії, на правничому факультеті Віденського університету (1838–1842). Після тривалої хвороби, у 1845[1] році вступив до Львівської духовної семінарії, яку закінчив у 1848 році.[2] Будучи семінаристом, став на шлях політичної боротьби. Активно боровся за створення «Руської Ради» у Львові, яка була уконституйована у 1848 році (єдиний семінарист — член Руської Ради). Як член «Руської Ради» обирався делегатом від Галичини на Слов'янський з'їзд у Празі (1848 рік), де був секретарем української секції. Працював перекладачем українських послів при австрійському парламенті (Райхстаґу) 1848–1849 (без права голосу). У 1853 р. висвячений на священника. У 1853–1861 роках сотрудник каноніка, душпастир у шпиталі і тюрмі, займається російськими перекладами у Буковинського крайового президента та викладає літургію в нижчих класах Чернівецької гімназії. Після смерті дружини о. О. Заклинський переїжджає до м. Городенки (1861 року), стає ініціатором побудови тут парохіяльної церкви Святого Николая, на яку зібрав 500 ринських. У 1862–1863 році тимчасово завідує парохією містечка Козлів Бережанського деканату. Пізніше був переведений на посади завідателя парохії Старих Богородчан (1864 рік) та Надвірної (1865 рік). У березні 1865 року знову переведений з м. Надвірної до Старих Богородчан, де пробув до смерті. У 1870 році Олексій Заклинський обирається послом до Галицького сейму 3-го скликання (обраний від IV курії 29-го округу Богородчани — Солотвин, входив до складу «Руського клубу»[3]). 1873 року обраний послом до Райхсрату (парламенту Австро-Угорщини) від Станиславівського виборчого округу (сільські громади судових повітів Станиславів, Галич, Богородчани, Солотвин, Тлумач, Тисмениця, Надвірна і Делятин)[4]. Своїм виступом 5 травня 1879 р. в парламенті Австро-Угорщини добився встановлення українського єпископства у Станиславові. Завдяки старанню О. Заклинського — члена повітової та сільської громадської Ради, — школу-дяківню в Старих Богородчанах перемінено на державну з рільничим курсом, засновано читальню, створено позичкову касу, побудовано крамницю, управлено береги р. Бистриці. О. Заклинський був ініціатором побудови у Старих Богородчанах церкви Святого Георгія (Юра) (1880 р.). З нагоди посвячення новозбудованої церкви написав пісню «К Покрову Пресвятої Богородиці», що вийшла друком в 3000 примірників, 600 з яких розійшлись по парохіях Галичини. Відомий його вірш на вічну пам'ять архипастиреві української Церкви митрополиту Григорію Яхимовичу (1863), надрукований в Львівському журналі «Галичанин». Перу Олексія Заклинського належать пісні «Там, де Чорна Гора» (обробка Станіслава Людкевича), «Кажуть, мені, люди, що мій друг живе», «Щоб я крила мав» та інші. 8 квітня 1887 року священика паралізувало, але й прикутим до ліжка він не покидав праці. В цей період написав історичної ваги мемуари, що вперше вийшли друком у Львові (1890 рік) під назвою «Записки Алексея Заклинського, приходника Старых Богородчань». Згодом на основі «Записок…» український письменник, уроженець с. Лесівка Богородчанського району, Михайло Яцків написав оповідання «Посол Петришин» (1913 рік). Примітки
Джерела та література
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
