Е йотоване

Кирилиця
А Б В Г Ґ Д Ѓ
Ђ Е Ѐ Є Ё Ж З
З́ Ѕ И Ѝ І Ї Й
Ј К Л Љ М Н Њ
О П Р С С́ Т Ћ
Ќ У Ў Ф Х Ц Ч
Џ Ш Щ Ъ Ы Ь Э
Ю Я
Неслов'янські літери
А̄ А́ А̀ Ӑ А̂ А̊ Ӓ
Ӓ̄ А̃ А̨ Ә Ә́ Ә̃ Ӛ
Ӕ Ғ Г̧ Г̑ Г̄ Ӻ Ӷ
Ԁ Ԃ Ꚃ Ꚁ Ꚉ Ԫ Ԭ
Ӗ Е̄ Е̃ Ё̄ Є̈ Ӂ Җ
Ꚅ Ӝ Ԅ Ҙ Ӟ Ԑ Ԑ̈
Ӡ Ԇ Ӣ И̃ Ҋ Ӥ Қ
Ӄ Ҡ Ҟ Ҝ Ԟ Ԛ Ӆ
Ԯ Ԓ Ԡ Ԉ Ԕ Ӎ Ӊ
Ң Ԩ Ӈ Ҥ Ԣ Ԋ О̆
О̃ О̄ Ӧ Ө Ө̄ Ӫ Ҩ
Ԥ Ҧ Р̌ Ҏ Ԗ Ҫ Ԍ
Ꚑ Ҭ Ꚋ Ꚍ Ԏ У̃ Ӯ
Ӱ Ӱ́ Ӳ Ү Ү́ Ұ Х̑
Ҳ Ӽ Ӿ Һ Һ̈ Ԧ Ꚕ
Ҵ Ꚏ Ҷ Ӵ Ӌ Ҹ Ꚓ
Ꚗ Ꚇ Ҽ Ҿ Ы̆ Ы̄ Ӹ
Ҍ Э̆ Э̄ Э̇ Ӭ Ӭ́ Ӭ̄
Ю̆ Ю̈ Ю̈́ Ю̄ Я̆ Я̄ Я̈
Ԙ Ԝ Ӏ  
Застарілі літери
Ꙁ Ꙇ Ҁ Ѻ Ѹ Ѡ Ѽ
Ѿ Ѣ Ꙑ ІЯ Ѥ Юси Ѧ
Ѫ Ѩ Ѭ Ѯ Ѱ Ѳ Ѵ
Ѷ Ꙟ Ꙡ Ꙣ Ꙥ Ꙧ Ꙩ
Ꙫ Ꙭ ꙮ Ꚙ Ꚛ Ꚏ̆ Ꙏ
Літери кирилиці

Ѥ, ѥ (Е йотоване) — літера кириличних абеток деяких давніх слов'янських книжно-письмових мов (зокрема, старослов'янскої, давньоруського і сербського ізводів церковнослов'янської).

У старослав'янській кирилиці 35-та за ліком, має вигляд , бувши за походженням лігатурою літер І та Є. Числового значення у буквеній цифірі не має. У глаголиці відсутня, замість неї використовувалася Єсть («Е»).

Вимова

На початку слів і після голосних означає звукосполучення [je], а після приголосних — їхнє пом'якшення (тобто фонетично відповідає українському «є»).

У сучасній українській мові давньому ѥ відповідає «є», але в низці випадків — «ї», що розвилося з [je] через йотований «новий ять» (пор. Київ < Киѣвъ < д.-рус. Кыѥвъ).

Використання

У східнослов'янських землях виходить з ужитку в XV ст., замінена буквою («е», «є»). У південних слов'ян зберігається аж до друкарської доби й існує протягом всієї історії сербського друкування (з кінця XV ст. до 1638 року, коли у Венеції була надрукована остання сербуля)[1][2]. У середині XIX ст. цю літеру пробували відновити в болгарському правописі, але її вживання не узвичаїлося[3].

Таблиця кодів

Кодування Регістр Десятковий код 16-ковий код Вісімковий код Двійковий код
Юнікод Велика 1124 0464 002164 00000100 01100100
Мала 1125 0465 002165 00000100 01100101

У стандартних 8-бітових кодуваннях йотоване «є» не представлене. У HTML велику Ѥ можна записати як &#1124; або &#x464;, а маленьку ѥ — як &#1125; чи &#x465;.

Див. також

Примітки

  1. ↑ Први српски буквар инока Саве, Венеција 1597, приредио Михаило Блечић, Београд, 1991
  2. ↑ Петар Ђорђић, Историја српске ћирилице, Београд, 1971, p.193
  3. ↑ Excerpts from a Bulgarian book of 1865