|
Еміліо Матерассі
Емі́ліо Матера́ссі (італ. Emilio Materassi; 30 жовтня 1894[1], Борго-Сан-Лоренцо — 9 вересня 1928 Монца[2]) — італійський автогонщик у серіях Гран-прі. Молоді рокиЕміліо народився в Борго-Сан-Лоренцо, поблизу Флоренції (Італія), почав працювати в магазині велосипедів, вивчаючи основи прикладної механіки. Пізніше він пішов працювати в автомобільний гараж, де в нього розвинулася сильна любов до двигунів і автомобілів. Коли йому було за двадцять, Матерассі взяв на себе управління сімейним бізнесом, продаючи вино, мотузку та шпагат. Складний економічний стан змусив його працювати водієм автобуса міського транспорту Флоренції[3] Кар'єра у перегонах  Гоночний дебют відбувся на Гран-прі Джентльменів у Брешії, 11 вересня 1921 року, Еміліо був за кермом старого автомобіля від туринського автовиробника Itala. На жаль, машина зламалася після трьох проходження кіл[4]. Наступного року у червні Матерассі пощастило більше, коли він фінішував восьмим у загальному заліку на трасі Муджелло[5]. У 1923 році Матерассі за допомогою декількох багатих друзів відкрив на Via dei Poggi, 12 у Флоренції власну майстерню, яку назвав «L'Autogarage Nazionale» і підписав дилерський контракт з виробником Itala. Під час Першої світової війни компанія Itala виготовляла авіаційні двигуни за ліцензією Hispano-Suiza. Після війни компанія мала надлишок запасних двигунів, і Матерассі вдалося придбати один із них за дуже низькою ціною. Матерассі суттєво модифікував двигун і побудував автомобіль на основі шасі «Itala», давши назву цій конструкції «Італона» (Italona). Автомобіль був досить важким, масою понад 2 тонни. Тим не менш, 3-літровий авіаційний двигун був достатньо потужним, щоб забезпечити хороші результати навіть у перегонах з підйому на гору. З «Італоною» Матерассі виграв чимало важливих, але місцевих гонок уперіод з 1924 по 1926 рік, включаючи дві Гран-прі Муджелло і три сходження на пагорби Пістої (Coppa della Collina Pistoiese). У 1926 році йому вдалося здобути четверте місце у престижній «Targa Florio». Він виграв Кубок Монтенеро на складній трасі Montenero Circuit[en] у 1925 і 1926 роках, завдяки чому отримав прізвисько «Король Монтенеро». Матерассі потоваришував з Альф'єрі Мазераті завдяки чому мав можливість взяти участь у декількох перегонах з командою Maserati, серед них у 1925 і 1926 роках на Гран-прі Італії[6][7][8]. На жаль, йому довелося завчасно завершити усі ці перегони, здебільшого через несправності механіки. Вражений навичками молодого пілота, менеджер гоночної команди Bugatti попросив Матерассі приєднатися до них у 1927 році. У своїй першій гонці з абсолютно новим Bugatti T35C Матерассі виграв Гран-прі Триполі із середньою швидкістю 132 км/год, а в квітні того ж року він нарешті виграв Targa Florio. Він також здобув ще один Кубок Монтенеро. Ці перемоги разом з іншими принесли йому титул Абсолютного чемпіона Італії. У 1928 році Матерассі заснував власну гоночну команду, викупивши автомобілі та обладнання у збанкрутілої команди «Talbot»[9]. Матерассі сам працював над двигунами та шасі, модифікувавши старі автомобілі, щоб зробити їх легшими на 30 кілограмів. Крім нього, пілотами Скудерії Матерассі стали Луїджі Арканджелі, Антоніо Брівіо[en], Гастоне Бріллі-Пері[en] і Франко Комотті[en]. У червні 1928 року він виграв Гран-прі Муджелло за кермом «Талбота» і фінішував другим у змаганнях за Кубок Ачербо у серпні, а того ж місяця він виграв свій четвертий Кубок Монтенеро, перемігши як Таціо Нуволарі, так і Джузеппе Кампарі. Загибель На 17-му колі Гран-прі Італії 1928 року, що проходив на автодромі Монца, Матерассі втратив контроль над своїм Talbot Darracq 700[it], коли на головній прямій на швидкості понад 200 км/год намагався обігнати Джуліо Форесті[it] що керував Bugatti T35C. «Талбот» звернув ліворуч, перестрибнув через захисний рів у три метри глибиною і чотири метри шириною та паркан та врізався у трибуну. Матерассі загинув миттєво разом із двадцятьма глядачами, велика кількість людей отримали поранення. Інші гонщики Scuderia Materassi знялися з гонки одразу після аварії, але змагання продовжилося, і у них перемогу отримав Луї Широн. Через три дні один із поранених глядачів помер у лікарні, загальна кількість загиблих зросла до 22[2] Other sources state that 27 spectators were killed all in all.[10] За усіма оцінками, це найтрагічніша аварія за кількістю загиблих, яка сталася на Гран-прі, в історії автоперегонів її перевершила лише катастрофа у Ле-Мані 1955 року. В результаті Гран-прі Італії було скасовано у 1929 і 1930 роках. Основні перемоги у перегонах
Примітки Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Еміліо Матерассі
|
||||||||||||||
_crowned.svg){kind=small}
