Електронне урядування
Електро́нне урядува́ння — спосіб організації державної влади за допомогою систем локальних інформаційних мереж та сегментів глобальної інформаційної мережі, що забезпечує функціонування органів влади в режимі реального часу та робить максимально простим і доступним щоденне спілкування з ними громадян, юридичних осіб, неурядових організацій. Основні напрямкиГоловною складовою електронного урядування є електронний уряд — єдина інфраструктура міжвідомчої автоматизованої інформаційної взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування з громадянами та суб'єктами господарювання. Він не є доповненням або аналогом традиційного уряду, а лише визначає новий спосіб взаємодії на основі активного використання інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) з метою підвищення ефективності надання державних послуг. На сьогодні в світі поширені дві основні моделі електронного урядування — e-Government 1.0 та e-Government 2.0. Складові
Рівні реалізаціїВраховуючи основну складову електронного урядування — електронний уряд, виділяють такі рівні реалізації:
Стратегічні завдання
Як видно з зазначених стратегічних завдань, метою впровадження електронного урядування в Україні є досягнення європейських стандартів якості електронних адміністративних послуг, відкритості та прозорості влади для громадян, представників бізнесу та громадських організацій. Основні принципи електронного урядування
З втіленням в сучасне ділове життя системи електронного урядування з'явилася реальна можливість підняти спілкування в діловій сфері. Воно є одним з інструментів розвитку інформаційного суспільства, що сприяють створенню умов для відкритого і прозорого державного управління. Це форма організації державного управління, за якою відбувається активна взаємодія органів державної влади та органів місцевого самоврядування між собою, з суспільством, людиною та е-громадянином, бізнесом за допомогою інформаційно-комунікативних технологій. Функції та основні напрямки діяльностіЕлектронне урядування виконує такі основні функції:
Від впровадження електронного урядування насамперед виграють ті споживачі державних послуг, які претендують на послуги видачі дозволів та реєстрації; «змішаного» рівня регулювання адміністративних повноважень та ті, що потребують комплексної за змістом послуги. За умови електронного урядування користувач має можливість звертатися до одного державного «базового» органу влади для отримання послуги від усіх «пов'язаних» з «базовим» органів влади. Це стає можливим за умови об'єднання за допомогою інтернет-технологій усіх міністерств і відомств у єдиний комплекс із вищим ступенем інтегрування внутрішніх процесів (документообіг) і єдиним інтерфейсом (вікном взаємодії) із громадянином (користувачем). Таким чином, громадянин одержить можливість спілкуватися не з п'ятьма — сімома відомствами по черзі, а з єдиним електронним посередником, що їх усіх репрезентує одночасно. Крім цього, звертання чи запит громадянина автоматично надсилається у відповідні інстанції й у більшості випадків відповідь (юридична консультація, квитанція про оплату послуг, бюлетень для голосування, довідка, податкова декларація) приходить негайно. Не можна не відзначити і великий економічний ефект від створення «електронного уряду». Досвід розвинутих країн показує, що електронна взаємодія громадян з органами влади може коштувати удвічі дешевше, ніж те, що здійснюється за допомогою реального офісу. Нормативно-правова база електронного урядування в УкраїніРозвиток інформаційного суспільства в Україні передбачає цілеспрямовану узгоджену діяльність всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Державна політика у сфері розвитку інформаційного суспільства та електронного урядування базується на наступних нормативно — правових джерелах (із змінами та доповненнями):
У формуванні державної політики розвитку інформаційного суспільства виділяють декілька етапів. З першим етапом (1998—2006) пов'язують прийняття Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про національну програму інформатизації», «Про електронний цифровий підпис», низки актів уряду, які започатковували формування нормативно-правової бази інформатизації, а саме побудову: телекомунікаційної системи, системи національних інформаційних ресурсів, інформатизацію стратегічних напрямів розвитку економіки, безпеки та оборони, соціальної сфери. На другому етапі ухвалено закони України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007—2015 роки», «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах», а також сукупність інших нормативно-правових актів, спрямованих на конкретизацію та деталізацію вищевказаних законів. В Законі України «Про Основні засади розбудови інформаційного суспільства в Україні на 2007—2015 роки» на базі матеріалів Женевської декларації принципів в неявному виді сформульовано визначення "інформаційного суспільства, а саме: «орієнтоване на інтереси людей, відкрите для всіх і спрямоване на розвиток суспільство, в якому кожен міг би створювати і накопичувати інформацію та знання, мати до них вільний доступ, користуватися і обмінюватися ними, щоб надати можливість кожній людині повною мірою реалізувати свій потенціал, сприяючи суспільному і особистому розвиткові та підвищуючи якість життя». У Законі України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007—2015 роки» № 537 наголошується на використанні інформаційно-телекомунікаційних технологій для вдосконалення державного управління, відносин між державою і громадянами, становлення електронних форм взаємодії між органами державної влади та органами місцевого самоврядування і фізичними та юридичними особами. Основний етап розвитку електронного урядування почався в 2015 році після прийняття Коаліційної угоди парламентських фракцій Верховної Ради України (2014 рік) та Стратегії сталого розвитку «Україна — 2020», схваленої Указом Президента України від 12.01.2015 № 5/2015. Розгалуження розвитку електронного урядування України на 2 моделі розвитку e-Gov 1.0 та e-Gov 2.0 почалось в 2015 році після залучення до розробки програмного забезпечення волонтерів та іноземних фахівців. Державна координаціяГоловним державним органом України з питань електронного урядування є Міністерство цифрової трансформації України. Практичне впровадження в УкраїніУ 2003 році Кабмін України розпочав проєкт Електронного урядування[1] зі створення Єдиного вебпорталу органів виконавчої влади[2], розробкою якого з 2002 року займались спеціалісти ЗАТ «Софтлайн», на виконання постанови КМУ №1302[3]. Портал об'єднав нові та вже існуючі в Інтернеті державні сервіси, а також інформацію органів влади. Ініціатором практичного впровадження електронного урядування на рівні Львівської області з серпня 2019 року стали обласні органи влади. Багато елементів електронного урядування вже зреалізовано у місті Дрогобичі.[4] Наприкінці 2019 року розгорівся корупційний скандал навколо INDUSTRIAL INNOVATION GROUP (наступника ЄДАПС), Андрій Первушин і Юрій Сидоренко, обіцяючи "цифрову державу" спробували повернути корупційні схеми з продажу Україні документів за значно завищеними цінами.[5] Етапи розвитку електронного урядування
Ці етапи розвитку електронного урядування є характерними для всіх країн, де воно розвивається. Наслідки впровадження електронного урядування
Отже, електронне урядування здатне змінити саму природу влади, зробити її більш прозорою та підконтрольною громадськості. Воно створює умови для нормального розвитку бізнесу, поліпшення інвестиційного клімату, зростання економіки, а також забезпечує реальну участь громадян у політичних процесах. Моделі електронного урядуванняМодель електронного урядування — e-Government 1.0Модель електронного урядування e-Government 1.0 як базова модель розвитку електронного урядування в світі основана на наданні доступу до одержання електронних послуг громадянам через вебресурси органів державної влади та місцевого самоврядування шляхом розробки з боку останніх методів та шляхів надання таких послуг на власних або об'єднаних вебресурсах державних/муніципальних органів. Проблеми впровадження електронного урядування в органах місцевого самоврядування
Модель електронного урядування — e-Government 2.0E-Government 2.0 (E-Gov 2.0) належить до державної політики, що спрямована на використання спільних технології для створення електронної платформи з відкритим вихідним кодом, в якій уряд, громадяни та інноваційні компанії можуть поліпшити прозорість та ефективність за принципом «віддати уряд в руках громадян» — на основі принципів Web 2.0. Характерною відмінністю Web 2.0 від попередніх форм мережі Інтернет є:
E-Gov 2.0 поєднує в собі основи Web 2.0 з електронним урядом і збільшує участь громадян, використовуючи платформи з відкритим вихідним кодом, які дозволяють розвиток інноваційних додатків, вебсайтів і віджетів. Роль держави полягає в забезпеченні відкритих даних, вебсервісів та платформи як інфраструктури. Найбільш успішними у впровадженні технології «відкритого урядування» e-Gov 2.0 є Австралія, Сполучені Штати Америки, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, Нова Зеландія. Згідно з науковим дослідженням Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України «EGOV 2.0: Новітні підходи до трансформації системи державного управління на базі „Громадських медіа“. Аналітична записка» особливості Web 2.0 можуть стати важливим інструментом для органів державної влади щодо збільшення рівню довіри до урядової інформації та базисом для глибинних реформ самої системи державного управління. В цілісному вигляді ідея трансформації системи державного управління із використанням інструментарію Web 2.0 описується концепцією e-Gov 2.0. Основною її відмінністю від традиційних підходів до електронного урядування (e-Gov 1.0) є те, що в процесі розбудови традиційних підходів насамперед робиться ставка на «комп'ютеризацію» існуючої форми державного управління, у той час як e-Gov 2.0 спрямований на трансформацію самої системи соціальних взаємодій та внутрішньої логіки державного управління у всіх її проявах. E-Gov 2.0 дозволяє державі взаємодіяти із суспільством на тих рівнях, які до того часу були або не доступними, або вкрай ускладненими: оперативно врахувати думки все зростаючої кількості суб'єктів політичних відносин, вирішувати політичні та культурні проблеми на оперативному рівні із високим рівнем залучення громадськості, залучення підприємств та установ всіх рівнів та форм власності у єдині ефективні системи прийняття рішень, враховувати думку навіть мікрогруп, оптимізувати систему внутрішніх зв'язків з метою подолання внутрішнього корпоративізму та забюрократизованості процедур тощо. На сьогодні реалізація моделі E-Gov 2.0 здійснюється волонтерським проєктом «Портал державний послуг igov.org.ua» [Архівовано 6 січня 2016 у Wayback Machine.]. Навчання за спеціальністю «Електронне урядування»В галузі вищої освіти за напрямком підготовки 1501 «Державне управління» існує спеціальність 8.15010011 «Електронне урядування». Підготовку магістрів за цією спеціальністю здійснюють Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут ім. Ігоря Сікорського», [1] [Архівовано 18 листопада 2016 у Wayback Machine.] Національна академія державного управління при Президентові України, Херсонський національний технічний університет та Ужгородський національний університет. Спеціальність «Електронне урядування» є міжгалузевою спеціальністю, що забезпечує високопрофесійну підготовку фахівців, які володіють комплексом сучасних теоретичних і практичних знань та навичок щодо використання і запровадження передових інформаційно-комунікаційних технологій та технологій електронного урядування в державне управління. Див. також
Примітки
Джерела
Література
Посилання
|