Починаючи з ХІІ століття, німецькі купці та шахтарі селилися в Угорському королівстві на запрошення угорських монархів. Хоча існували значні колонії карпатських німців у Спишських горах і трансильванських саксонів у Трансільванії, на решті територіях королівства німецьке населення не було значним.
Перша велика хвиля переселенців відбулася в кінці XVII століття, після поразки турків у Віденської битви 1683 року. Переселенців залучали дворяни, чиї землі були спустошені в результаті військових дій, і такі полководці, як Євгеній Савойський і Клаудіус Мерсі. Багато німців осіло в горах Баконь і Вертеш на північ і захід від озера Балатон, а також в районі міста Буда, проте основним районом німецької колонізації в цей період стала Швабська Туреччина - трикутник, утворений озером Балатон і річками Драва і Дунай. Також німці селилися у Печі, Сату-Маре та на південь від Мукачева.
Після того, як за умовами Пожаревацького мирного договору Австрія отримала Банат, виникли плани заселення новоствореної провінції Темешварський Банат і регіону Бачка між річками Дунай і Тиса. Хоча наступна війна Австрії з Туреччиною знову спустошила регіон, після її закінчення колонізація продовжилася — як завдяки приватній ініціативі, так і завдяки підтримці держави. Коли в 1740 році Марія-Терезія коронувалася як «король Угорщини», вона стала заохочувати інтенсивну колонізацію коронних земель, особливо між Тисою і Тімішоарою. Німцям було дозволено зберігати свою мову і свою релігію (зазвичай католицтво). Поселенці поступово перетворювали землю: осушувалися болота між Дунаєм і Тисою, відбудовувалися ферми, прокладалися дороги і канали; багато дунайських швабів служили на австрійському військовому кордоні. З 1740 по 1790 роки в Угорщину іммігрувало близько 100 тисяч німців.
Наполеонівські війни поклали край великомасштабним переселенням німців на угорські землі, але чисельність населення серед колоністів поступово зростала природним шляхом. Були утворені «дочірні» колонії в Славонії і Боснії. Після утворення в 1867 році Австро-Угорщини в Угорщині почалася політика мадяризації, національні меншини (в тому числі дунайські шваби) за допомогою політичних і економічних заходів були змушені до переходу на угорську мову і прийняття угорської культури. З 1893 року розпочалося переселення частини дунайських швабів в Болгарію, на територію Врачанської області.
Після Першої світової війни відповідно до Сен-Жерменського і Тріанонського договорів Банат був розділений між Угорщиною, Румунією та Югославією; Бачка була розділена між Угорщиною та Югославією; Сату-Маре відійшов Румунії. Хоча точних цифр невідомо, загальна чисельність дунайських швабів оцінюється приблизно в один мільйон осіб в 1935 році, з них 500 тисяч проживало в Угорщині, 450 тисяч у Воєводині (Королівство Югославія), і від 230 до 300 тисяч в румунському Банаті (плюс близько 60 тисяч в районі Сату-Маре).
21 листопада 1944 року Президія Антифашистського віча народного визволення Югославії оголосила німців, що проживають на території Югославії, ворогами народу. 6 лютого 1945 року був виданий закон, відповідно до якого підлягало конфіскації все майно Третього Рейху, осіб німецької національності (незалежно від громадянства) і колабораціоністів. Після війни багато німців в Югославії померли в концентраційних таборах, багато хто з тих, що залишилися в живих, були змушені покинути країну; якщо до війни в Воєводині жило близько 350 тисяч німців, то перепис 1958 року зафіксував лише 32 тисячі. Німці Угорщини були переселені в Німеччину. У Румунії німецька меншина переслідуванням не піддавалася, але дуже багато німців самі покинули країну з економічних причин. Німці з Болгарії були вивезені в Німеччину ще під час війни в рамках політики «Heim ins Reich».
Після Другої світової війни частина дунайських швабів асимілювалася з корінним населенням. У 1970-1990 роках багато швабів емігрувало до Німеччини та Австрії, а також до Сполучених Штатів, Канади, Бразилії, Аргентини, Мексики та Австралії. Після повалення комуністичних режимів та відкриття кордонів еміграція посилилася. Тенденція змінилась після вступу Угорщини та Румунії до Євросоюзу. Наприклад, в Угорщині з 2001 по 2011 роки кількість тих, хто визначив німецьку мову як рідну, різко зросла.