В алгебрі диференціювання — операція, що узагальнює властивості різних класичних похідних і дозволяє ввести диференційно-геометричні ідеї в алгебраїчну геометрію. Спершу поняття було введено для дослідження інтегрованості в елементарних функціях алгебраїчними методами.
Більш загально диференціюванням комутативної алгебри із значеннями в -модулі називається -лінійне відображення , що задовольняє правилу добутку. В цьому випадку називають диференційним модулем над Множина всіх диференціювань із значеннями в позначається (, ) і є -модулем.
Якщо x1, x2, ..., xn ∈ A, тоді методом математичної індукції:
(остання рівність справедлива, якщо для всіх комутує з ).
Зокрема якщо A є комутативною і x1 = x2 = ... = xn, то D(xn) = nxn−1D(x).
Якщо алгебра A має одиничний елемент 1, то D(1) = 0 оскільки D(1) = D(1·1) = D(1) + D(1). Крім того оскільки D є K-лінійною, для всіх x ∈ K, D(x) = D(x·1) = x·D(1) = 0.
Якщо k ⊂ K є підкільцем, і A є k-алгеброю, тоді справедливим є включення
Градуйоване диференціювання
Нехай — -градуйована алгебра, градуювання елемента позначимо . Правильним аналогом диференціювань в цьому випадку є градуйовані дифференціювання, породжені однорідними відображеннями степеня , що задовільняють градуйованим тотожностям ():
Якщо , то градуийовані диференціювання рівні звичайним. Якщо , то їх зазвичай називають супердиференціюваннями. Супердиференціювання утворюють супералгебру Лі відносно суперкомутатора
Прикладами супердиференціювань є внутрішнє і зовнішнє диференціювання на кільці диференціальних форм.
Література
Bourbaki, Nicolas (1989), Algebra I, Elements of mathematics, Springer-Verlag, ISBN3-540-64243-9.