Династія Хонг-бангДинастія Хонг-банг (в'єт. Hồng Bàng, тьи-ном 鴻龐) чи Династія королів Хунгів (хунгвионгів), також відома під назвою «династія Лак» (Nhà Lạc, ня лак), — єдина відома напівміфічна династія, що правила, за деякими джерелами, з 2879 до 258 року до н. е. легендарним південним царством Ситькуї[vi] та створеними потім на його землях царством В'єттхионг і лакв'єтською державою Ванланг. Історію династії прийнято вести від міфічного Киньзионг-вионга (Kinh Dương Vương, 涇陽王, «король Кинь Зионг»), відомого також як Хунг Зионг, власне ім'я — Лок Тук (Lộc Tục, 祿續)). Під час правління династії Хонг-банг з'явився титул «хунгвионг». У міфології сучасних в'єтів прийнято вести свій родовід від другого хунгвионга — Хунг Х'єна (міфічного напівдракона Лак Лонг Куана[ru] — сина Хунг Зионга / Киньзионг-вионга[ru] і «батька всіх в'єтів»). Всього прийнято налічувати 18 поколінь (або, можливо, династій) хунгвионгів. Хунгвионги були абсолютними монархами і, принаймні, теоретично, повністю контролювали всі землі і запаси. Династію хунгвионгів оточує безліч легенд, але історичного матеріалу з часу її правління дуже мало. Словосполучення «хонг-банг» означає «величезний, ґрунтовний»; у зворотному порядку слів «банг-хонг» має значення «широкий, безкраїй, хаотичний», що синонімічне китайському поняттю хаосу[1]. Додинастичний часДо появи династії Хонг-банг біля річок Ма і Хонгха перебували автономні села, які не мали управлінців. Племена жили в дуплах великих дерев і печерах, підтвердженням чому є наскельні малюнки. В'єтське суспільство було матріархальним, як і більшість суспільств Південно-Східної Азії та островів Тихого океану. Проголошення династії королів Хунгів (хунгвионгів)Згідно з «Повним зібранням історичних записок Дайв'єта[ru]» Ндо Ші Льєна[en], більше ніж через тисячу років після приходу доісторичних в'єтів (пізня кам'яна доба) кочове населення збільшилося і поширилося в майбутніх межах країни. Біля річок Хонгха, Ка і Ма жили 15 зі ста в'єтських племен[2]. Їхні землі простяглися від підніжжя гори Ба до підніжжя гори Тамбао. Один з ранніх вождів близько 2524 року до н. е. (за іншими джерелами, це було у VII ст. до н. е.[3][4]) зумів об'єднати 15 племен, проголосив себе королем (Vương) і взяв ім'я Хунг Лан і титул «хунгвионг» (Hùng Vương), проголосивши династію хунгвионгів Хонг Банг, що веде родовід від міфічного Хунг Зионга — легендарного правителя південного царства Ситькуї, а себе Хунг Лан оголосив третім хунгвионгом. Свої землі третій хунгвионг назвав Ванланг (Văn Lang), а столицею зробив Фонгтяу (В'єтчі, провінція Футхо), місто на перетині трьох річок, де починається долина Хонгхи. Продовжили династію спадкоємці третього хунгвионга, однак на 18-му поколінні вона перервалася, коли Ан Зионг-вионг завоював Ванланг. Під час правління останніх королів Хонг-банг пройшло безліч воєн. Є записи про 18 правителів (або поколінь)[5]:
ОрганізаціяХунг Лан заснував в'єтську державу, зважаючи на потребу у співпраці під час створення гідравлічних споруд і протистояння ворогам. Ванланг був примітивною суверенною державою, де хунгвионгу прислуговували придворні радники — лакхау (Lạc Hầu). Країну поділили на 15 «бо» (Bộ), кожним з яких правив лактионг (Lạc Tướng), який зазвичай належав до королівської родини. В бо влилися традиційні матріархальні села і сільськогосподарські угіддя, кожним бо керував «ботинь» (Bộ Chính), зазвичай — старійшина племені. ЕкономікаЕкономіка була заснована на поливному рисівництві, ремеслах, полюванні, збиранні, рибальстві. Добре було налагоджене лиття бронзи. Знамениті донгшонські барабани з бронзи, на яких зображували будинки, одяг, традиційні заняття, з'явилися близько 600 року до н. е. Хунгвионги правили за допомогою радників, які контролювали поселення навколо кожного зрошуваного поля, організовували будівництво і ремонт канав, регулювали подачу води. Крім культивування рису, люди Ванлангу вирощували боби, горох, батат і зерно, банани, апельсини, мандарини, лічі, кокоси; овочі та баштанні культури: капусту, баклажани, кавуни[6]. Тримали худобу, переважно, буйволів, курей і свиней. Мистецтва гончарства і плетіння з бамбуку, робота зі шкірою і ткацтво з прядива, джуту і шовку досягло високого рівня. Вже в правління династії Хонг-банг в'єти вміли готувати рибний соус і бань чунги, а також чорнили зуби. Транспортними засобами слугували довбані човни, на яких ходили річками і каналами. Донгшонська культураДо 2000—1200 років до н. е. розвиток рисівництва та бронзового ливарства створили передумови для появи донгшонської культури, відомої своїми пишними ритуальними барабанами з бронзи. У Малайзії та Індонезії в барабанах простежується донгшонський вплив, що може означати автохтонність технологій бронзового лиття[7]. На півночі країни знайдено багато невеликих мідних шахт. При цьому культура Донгшон не спеціалізувалася виключно на бронзі, оскільки її представники також виготовляли залізні предмети, а також обробляли вироби китайського походження. Люди даної культури перетворили дельту ріки Хонгха у великий регіон виробництва рису. Саме донгшонська культура вважається першою історичною цивілізацією Індокитаю. Кінець династіїОстанній хунгвионг Ванлангу був переможений у 258 році до н. е. Тхук Фаном (Thục Phán, 蜀泮) — правителем аув'єтів. Тхук Фан завоював Ванланг і, взявши ім'я Ан Зионг-вионг («король Ан Зионг»), об'єднав лакв'єтів і аув'єтів, створивши Аулак. Столицею стала фортеця Колоа[en], розташована за 35 км від Ханоя. Коли племена гірських жителів аув'єтів і рівнинних лакв'єтів об'єдналися, утворений народ став іменуватися в'єтами[8]. Примітки
Див. такожПосилання
|