|
Дзвони (вірш)
«Дзвони» (англ. The Bells) — ономатопоетичний вірш Едгара Аллана По, опублікований в 1849 році. Вірш складається з чотирьох частин. За словами головного редактора, Едгар По надсилав три різні варіанти вірша і надрукований був останній з них[2]. Вперше опубліковано посмертно в 1849 році в Нью-Йоркському журналі «The Union Magazine». Всесвітню популярність отримала музична поема для оркестру, хору та солістів «Дзвони», написана у 1913 році С. В. Рахманіновим на слова цього вірша в перекладі К. Бальмонта. АналізВірш складається з чотирьох частин, кожна з яких витримана в особливій тональності: срібні дзвіночки саней, весільні дзвони, набат, що сповіщає про небезпеку, похоронний дзвін. Тема вірша — символічне зображення життя людини: народження, любов, трагедія, смерть. Публікація та історія написанняВлітку 1848 року поет зайшов провідати М. Л. Шю (дочка лікаря, жінка глибоко релігійна, Марія Луїза допомагала родині По, доглядаючи за хворою Вірджинією, а після її смерті — за самим поетом, який важко сприйняв втрату)[3] і поскаржився, що погано себе почуває, навіть дзвін дратує його: «Я повинен написати вірш, а у мене немає ні почуття, ні натхнення; у мене немає теми, я абсолютно вичавлений». Пані Шю, наслідуючи манеру По, взялася за перо і написала: «Дзвони» Едгара По[4] , а потім і перший рядок: «The Bells, the little silver bells». Поет швидко закінчив строфу. Марія Луїза запропонувала початок другої строфи: «The heavy iron bells», яку поет негайно продовжив. У заголовку По виправив: «Поема пані Шю», посилаючись на те, що вірш безсумнівно належить їй від того, що «у вірші компонування, план — найважливіше». Брат пані Шю додає, що після цього Едгар проспав до опівночі, а прокинувшись засів за звичайну свою нічну роботу[5]. У первинному варіанті вірш складалося з 18 рядків. Поет повернувся до нього знов взимку 1849, написав кілька варіантів (останній налічував 113 рядків), які відправив в різні журнали. Опублікований після смерті поета 27 жовтня 1849 в Нью-Йоркському журналі «Union Magazine». «Дзвони» РахманіноваЗа мотивами вірша написана однойменна симфонічна поема С. В. Рахманінова. Робота над поемою була розпочата влітку 1912 року, коли композитор робив нарис плану симфонії. Якраз в цей час він отримав анонімного листа з проханням прочитати доданий до листа бальмонтівський переклад вірша Е. По, який, на думку автора, ідеально підходить для музики і повинен зацікавити Рахманінова. Ім'я автора листа стало відомо тільки після смерті Рахманінова, ним виявилася учениця віолончеліста М. Є. Букініка Марія Данилова[6]. Четирехчастинний віршований твір відразу сподобалося композитору, незважаючи на траурний фінал, він взявся за роботу. Працювати над поемою композитор почав навесні 1913 у Римі, а закінчив у Росії, в Івановці. За спогадами С. В. Рахманінова, «він працював над цією композицією з гарячковим жаром» і говорив, що вона залишиться одним з найулюбленіших його творів[7]. Яскраво новаторський, насичений небувало новими хоровими й оркестровими прийомами, цей твір вплинув на хорову й симфонічну музику XX століття[8]. Тема цього твору характерна для мистецтва символізму, для того етапу російського мистецтва й творчості Рахманінова: у ньому символічно втілені різні періоди людського життя, що підводить до неминучої смерті; апокаліптична символіка Дзвонів, що несе ідею Кінця Світу, ймовірно вплинула на «музичні» сторінки роману Томаса Манна «Доктор Фаустус». Примітки
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
