Стейнер є автором численних есе з теорії мовознавства та перекладу, з філософії освіти. Відомий як автор літературознавчих статей у журналах «Нью-Йоркер» та Times Literary Supplement.
Джордж Стейнер є втіленням класичного європейського інтелектуала — поліглота (основні мови — англійська, французька, німецька, латина, грецька) та універсальної людини, вихованої в кількох культурах. Стейнер є палким прихильником досягнень класичної греко-римської цивілізації.
Пише переважно англійською мовою. Є почесним доктором багатьох університетів та членом Британської академії.
Біографія
Джордж Стейнер народився 1929 року в Парижі, в родині віденських євреїв Фрідріха Георга Штайнера та Ельзи Штайнер (до шлюбу Францоз). У Джорджа була старша сестра Рут Ліліан, яка народилася у Відні 1922 року[12]. Фрідріх Штайнер був головним юристом Центрального банку Австрії. Мати Джорджа походила із заможної родини й була світською дамою[13]. За п'ять років до народження сина родина Штайнерів переїхала з Відня до Парижа, щоб бути подалі від нациського руху, який вже почав піднімати голову.
Джордж Стейнер виріс із трьома рідними мовами (німецька, французька, англійська), оскільки багатомовною була його мати, яка «часто починала речення однією мовою, а закінчувала іншою»[14]. Коли Джорджеві було шість років, його батько, який вірив у добру класичну освіту, почав учити його читати «Одіссею» та «Іліаду»Гомера в давньогрецькому оригіналі[14][15][16]. Мати Джорджа, яка вважала неприпустимим жаліти самого себе[14], допомагала синові навчитися жити з природженою фізичною вадою — «всохла» права рука. Замість того щоб дозволити йому розвивати ліву, вона вимагала, аби він користувався правою, так ніби вона була здорова[14].
Середню освіту Стейнер здобував у паризькому Ліцеї Жансон-де-Саї. Уже під час війни, 1940 року батько вирішив виїхати з Франції до США й оселився з родиною у Нью-Йорку. Через місяць після переїзду Париж було окуповано гітлерівськими військами, більшість євреїв Парижа було доправлено до Дрансі й згодом знищено в таборах смерті. З класу Джорджа, у якому було багато єврейських дітей, вижили лише він та ще один хлопчик[14]. Джордж Стейнер усе життя пам'ятав, що завдяки батькові врятувався від неминучої смерті:
Усе моє життя пройшло під знаком смерті, спогадів та Голокосту[14].
Джордж закінчив своє шкільне навчання у Французькому ліцеї Нью-Йорка й 1944 року став громадянином США.
Після школи Стейнер вступив до Чиказького університету, де вивчав літературу, математику, фізику й 1948 року здобув ступінь бакалавра. 1950 року закінчив магістерську програму Гарвардського університету. Потім навчався в Коледжі БейлліолОксфордського університету, де згодом захистив докторську дисертацію, яка пізніше була видана окремою книжкою під назвою «Смерть трагедії». Після університетських студій Стейнер почав викладати англійську мову в Коледжі Вільямса (Массачусетс, США) З 1952 до 1956 року працював журналістом для часопису «Економіст». У цей час він познайомився із Зарою Шаков, яка жила в Нью-Йорку. Батьки Зари походили з Литви[14]. Вона також навчалася у Гарварді, й за пропозицією своїх колишніх професорів вони зустрілися в Лондоні.
Професори побилися об заклад, що ми одружимося, якщо матимемо можливість познайомитися[17].
1955 року Джордж Стейнер одружився із Зарою Шаков, цього ж року він захистив і вже згадану докторську дисертацію[14].
1956 року Стейнер повернувся до США, де протягом двох років викладав у Принстонському університеті. З 1958 по 1959 рік працював гостьовим професором Інсбруцького університету за програмою Фулбрайта. Опісля ще два роки пропрацював у Принстоні. 1961 року провів дослідницький рік у Кембриджський університет. Подейкують, що спершу Стейнера не надто добре прийняли в Кембриджі. Деякі ставили під сумнів доречність постійних згадок про Голокост у лекціях цього «харизматичного баламута з іноземним акцентом»[14]. На думку Браяна Чеєта, професора Саутгемптонського університету, у той час
Після кількох років роботи в статусі фрилансера та лектора 1974 року Стейнер прийняв пропозицію обійняти посаду професора з порівняльного літературознавства Женевського університету. Одним із принципів Стейнера був вислів Гете про те, що людина, яка знає лише одну мову, не знає по-справжньому свою рідну[14]. 1994 року він емеритованим професором Женевського університету, а 1995 року — почесним викладачем Коледжу Бейлліол. У 2001—2002 роках Стейнер працював на посаді Нортонського професора поетики Гарвардського університету.
Стейнер дописував до багатьох наукових та літературних журналів та газет, зокрема до Times Literary Supplement та «Ґардіан». Понад 30 років він публікувався в журналі «Нью-Йоркер», де за цей час вийшло понад 200 його статей[18].
Стейнер зазвичай обирає дуже серйозний підхід до різних проблем, але часом виявляє й своєрідний гумор. Так, на запитання про те, чи читав він у дитинстві хоча б одну книжку тривіальної літератури, він відповів:
↑Архівована копія(PDF). Архів оригіналу(PDF) за 8 січня 2021. Процитовано 6 січня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Grammars of Creation(PDF). National Adult Literacy Database. Архів оригіналу(PDF) за квітень 13, 2007. Процитовано 26 березня 2008.
Література
Reading George Steiner / Nathan A. Scott, Ronald A. Sharp, eds. Baltimore: Johns Hopkins UP, 1994
Platon et les poetès: hommage à George Steiner. Genève: Unité de Littérature Compareé, Faculté des lettres, 1996.
Asensio J. Essai sur l'œuvre de George Steiner: la parole souffle sur notre poussière. Paris: L'Harmattan, 2001
George Steiner/ Dir. par P.-E. Dauzat. Paris: L'Herne, 2003
Knight C.J. Uncommon readers: Denis Donoghue, Frank Kermode, George Steiner and the tradition of the common reader. Toronto: University of Toronto Press, 2003
Dauzat P.E. George Steiner: la culture contre la barbarie. Paris: Magazine littéraire, 2006.
.jpg)
