Дельта Південного Трикутника

δ Південного Трикутника

Положення δ Південного Трикутника у сузір'ї Південного Трикутника (червона блимаюча точка)
Дані дослідження Епоха J2000,0
Сузір'я	Південний Трикутник
Пряме піднесення	16^г 15^х 26.26979^с[1]
Схилення	–63° 41′ 08.4492″[1]
Видима величина (V)	3.86[2]
Характеристики
Спектральний клас	G2Ib-IIa[3]
показник кольору U−B	+0.86[2]
яскравість B	4.956[4]
показник кольору B−V	+1.1[2]
яскравість V	3.858[4]
Тип змінності
Астрометрія
Променева швидкість (Rv)	−4.9[5] км/сек
Власний рух (μ)	за пр. піднес.: +2.73[1] мас/рік за схиленням: −12.92[1] мас/рік
Паралакс (π)	5.37 ± 0.17[1] мас
Відстань	610 ± 20 світлових років 186 ± 6 парсек
Абсолютна величина (MV)	–3.9[6]
Подробиці
Маса	M☉
Радіус	~50 R☉
Світність	1.209[7] L☉
Ефективна температура	4.990 ± 100[2]  K
lg g	1.54 cgs[2]
Металічність [Fe/H]	-0.5[2]
Інші позначення
HR 6030, CPD −63°3854, HD 145544, SAO 253474, FK5 602, GC 21819, HIP 79664, CCDM 16155-6341, *del TrA.[4]
Посилання
SIMBAD	дані для Delta+Trianguli+Australis

Дельта Південного Трикутника (лат. δ Trianguli Australis, скорочено δ TrA) — подвійна система зірок у сузір'ї Південного Трикутника, розміщена на відстані близько 610 а. о. (182 парсек) від Сонця. Є четвертою за яскравістю зорею у даному сузір'ї.

Перша зірка у зоряній парі, δ Південного Трикутника A, класифікована як жовтий надгігант, чи яскравий гігант, спектрального класу G з видимою зоряною величиною +3,86. Її ж компаньйон, δ Південного Трикутника B, 12-ї видимої величини і віддалений від неї на 30 кутових секунд.[8]

Властивості

Дельта Південного Трикутника А — велетенська по сонячних мірках зоря, яка у 50 разів більша за наше денне світило. Ефективна температура поверхні зорі коливається поблизу 4990 К, а її металічність дорівнює 125 % сонячної. Світність δ Південного Трикутника A перевищує світність Сонця у близько 1200 разів.

Спостереження

Дельту Південного Трикутника на небесній сфері найкраще спостерігати у південній півкулі, де вона є незахідною зіркою для більшості регіонів помірного клімату протягом всього року. Натомість у північній півкулі її видимість обмежена вже починаючи з тропічного поясу. Видима зоряна величина дозволяє спостерігати її навіть у нічному небі над містами середніх розмірів. Найкращий час для спостереження за зорею — наприкінці весни та влітку, а в південній півкулі, завдяки її схиленню — навіть із початку весни.

Посилання

1. Van Leeuwen, F. (2007). Validation of the new Hipparcos reduction. Astronomy and Astrophysics. 474 (2): 653. arXiv:0708.1752. Bibcode:2007A&A...474..653V. doi:10.1051/0004-6361:20078357.(англ.)
2. Luck, R. Earle (2014). Parameters and Abundances in Luminous Stars. The Astronomical Journal. 147 (6): 137. Bibcode:2014AJ....147..137L. doi:10.1088/0004-6256/147/6/137.(англ.)
3. Tetzlaff, N.; Neuhäuser, R.; Hohle, M. M. (2011). A catalogue of young runaway Hipparcos stars within 3 kpc from the Sun. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. 410: 190. arXiv:1007.4883. Bibcode:2011MNRAS.410..190T. doi:10.1111/j.1365-2966.2010.17434.x.(англ.)
4. del TrA -- Star, SIMBAD, Centre de Données astronomiques de Strasbourg, архів оригіналу за 13 листопада 2013, процитовано 26 грудня 2011(англ.)
5. Gontcharov, G. A. (2006). Pulkovo Compilation of Radial Velocities for 35 495 Hipparcos stars in a common system. Astronomy Letters. 32 (11): 759. Bibcode:2006AstL...32..759G. doi:10.1134/S1063773706110065.
6. Reimers, D.; Huensch, M.; Schmitt, J. H. M. M.; Toussaint, F. (1996). Hybrid stars and the reality of "dividing lines" among G to K bright giants and supergiants. Astronomy and Astrophysics. 310: 813. Bibcode:1996A&A...310..813R.(англ.)
7. McDonald, I.; Zijlstra, A. A.; Boyer, M. L. (2012). Fundamental parameters and infrared excesses of Hipparcos stars. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. 427: 343. arXiv:1208.2037. Bibcode:2012MNRAS.427..343M. doi:10.1111/j.1365-2966.2012.21873.x.(англ.)
8. CPD-63 3854B. SIMBAD. Архів оригіналу за 3 листопада 2013. Процитовано 4 жовтня 2012.