|
Девора Бен-Єгуда
Девора Бен-Єгуда (івр. דבורה בן-יהודה; уродж. Йонас; 1855, Дріса, Вітебська губернія, Російська імперія — 26 вересня 1891, Єрусалим, Османська імперія) — перша дружина Еліезера Бен-Єгуди, «батька сучасної мови іврит», і її іноді називають «першою матір'ю, що говорила сучасним івритом». БіографіяДевора народилася 1855 року у сім'ї Шломо Нафталі Герца Йонаса (івр. שלמה נפתלי הרץ יונאס; 1840 —1896) і Рівки Леї Левейт Бурвіс (івр. רבקה לאה לבית ברביש)[а][2], в литовському місті Дриса (тепер — Верхньодвінськ) Вітебської губернії Російської імперії (сучасна Білорусь). Її батько був багатим торговцем, із хасидів рабина Шмуеля Любавичівського, але пізніше він став ортодоксальним євреєм, поетом і одним із перших ційоністів[3]. Девора отримала загальну освіту і вивчила іноземні мови — російську, французьку та німецьку[4]. У Девори було три брати і три сестри: Давид (івр. דוד; старший)[5], Хемда, Соня (івр. סוניה)[6], Пеніна (івр. פנינה; схоже народилася 1885 року) й Онія (Йосеф івр. ואוניה; народився близько 1888 року)[7]. Даних про третього брата не збереглося. Її батько, Шломо Йонас, взяв до себе Еліезера Бен-Єгуду, до якого він ставився як до сина, і хотів, щоб Еліезер одружився із Деворою. Дівчина була на три роки старшою за хлопця, вона навчала його російської мови та інших предметів. Вони стали близькими й заручилися[8]. 1877 року Бен-Єгуда поїхав до Парижа вчитися медицини, хоча його справжньою метою була підготовка до політичного життя[9]. Через чотири роки він покинув Париж і поїхав до Відня, плануючи іммігрувати до Палестини. Він написав Йонасу про стан свого здоров'я та фінансів, і попросив прощення, що не може одружитися з Деворою, незважаючи на обіцянку. Девора вирішила не здаватися. Вона залишила родину і поїхала потягом із Москви до Відня, і без попередження з'явилася в кімнаті, де зупинився Еліезер[10]. Щоб добратися до Землі Ізраїльської, вони спустилися річкою Дунай повз Румунію, через Стамбул, Каїр, Александрію, а звідти добралися до Яффи. Доктор Йосеф Ланг у книзі «Говори на івриті» (івр. דבר עברית) пише, що у Стамбулі на них чекав лист від Чашнікова (івр. צ'אשניקוב), який просив зачекати його з Парижу. Вони продовжили подорож утрьох[11]. Еліезер пізніше опублікував історію «Той, хто повернувся на Батьківщину» (івр. השב לארץ מולדתו) у журналі «Хавацелет» (івр. חבצלת)[12], підписавшись як א (укр. Алеф), і там він згадував, що його друг (Чашніков) відмовляв його дружину (Девору) зв'язувати свою долю з ним, але Девора не послухалася. 1881 року, прибувши до Каїра, вони попросили рабина Рафаеля Агарона бен Шімона їх одружити. Перша матір, що говорила сучасним івритомБен-Єгуда казав, що[13]:
Матері періоду Першої алії не говорили івритом, і не вчили говорити ним своїх дітей. Сім'я Бен-Єгуди була винятком. Еліезер Бен-Єгуда заборонив дружині говорити з їхніми дітьми будь-якою іншою мовою, тільки івритом, тому Девора стала першою матір'ю сучасності, яка розмовляла зі своїми дітьми лише івритом. Ця вимога спричинила соціальну ізоляцію їхніх дітей, і була важкою для Девори. 1886 року, у листі до неї з Білостока, він наказував їй дбати про виховання дітей: Бен-Ційона (івр. בן ציון; пізніше змінив ім'я на Ітамар Бен-Єгуда) й Авіхаїля (івр. אביחיל)[14]:
Фінансове становище сім'ї було складним, і Девора була змушена працювати. Вона була вчителькою івриту та історії народу Ізраїлю у школі для дівчат Евеліни де Ротшильд. Для навчання історії вона написала першу частину роботи «Скорочена історія народу Ізраїлю на своїй землі» (івр. קיצור דברי הימים לבני ישראל בשבתם על אדמתם), яка згодом була опублікована в трьох частинах в адаптації Бен-Єгуди[15]. Вона також спробувала себе у журналістиці, але єдиною статтею, яку вона написала, була: «Як поліпшити жіноцтво Єрусалиму» (івр. תקנת בנות ירושלים)[16]. Смерть 26 вересня 1891 року Девора померла від туберкульозу. Поховання Девори супроводжувалося суперечками між Еліезером і похоронним бюро ашкеназької громади в Єрусалимі[b] — вони погрожували поховати її за межами цвинтаря. У відчаї Еліезер звернувся до похоронного бюро сефардської громади. Зрештою, Девору поховали на єврейському кладовищі на Оливковій горі у фарисейській частині, далеко від місця, де згодом були поховані Еліезер Бен-Єгуда, Ітамар та Хемда. Ітамар написав про її похорон так: «Жоден друг не супроводжував нас, жоден родич не з'явився» (івр. שום ידיד לא לונו בדרכנו, שום קרוב לא הופיע)[17]. Еліезер оспівав свою дружину по завершенні тижня жалоби на сторінках першого випуску видання «Світло» (івр. האור) 1891/92 року[18]:
Бен-Єгуда залишився вдівцем з п'ятьма сиротами, його матеріальне становище було важким і він був заклопотаний своїми справами, тож встановленням надгробної плити зайнялися жінки поселення Рішон-ле-Ціон. Вони розпочали кампанію зі збору коштів, але вона не була дуже вдала, тож плиту встановили аж через два роки після смерті Девори. На надгробку надруковані слова Еліезера:
Через рік по її смерті Еліезер Бен-Єгуда одружився з Хемдою, молодшою сестрою Девори. У Львові заснували сіоністське жіноче товариство «Девора», щоб долучити єврейських жінок до національного руху[19]. Примітки
Виноски
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||
