ДарвінізмДарвіні́зм — учення і науково-філософська концепція, що ґрунтується на теорії еволюції Чарльза Дарвіна. Термін «дарвінізм» був уперше застосований у квітні 1860 року Томасом Гакслі, коли в Вестмінстерському журналі Дарвін розмістив публікацію про походження одних біологічних видів від інших[1]. За Ернстом Майром, Дарвін висунув п'ять порівняно самостійних теорій: про еволюцію життя як таку, про загальне походження видів, поступовість еволюції, розмноження видів і природний добір. Тому дарвінізмом слід називати не вчення самого Дарвіна, а те, що склали його послідовники. Під терміном «дарвінізм» часто помилково розуміють всі погляди на біологічну еволюцію або весь еволюційний світогляд. Насправді Дарвін не був першим, хто писав про мінливість життя і походження одних біологічних видів від інших[2]. Дарвінізм, поєднаний з ученням про мутації та уявленнями про популяцію як елементарну одиницю еволюції, ліг в основу сучасної синтетичної теорії еволюції. УченняДарвінізм є одним з учень, яке пояснює історію та різноманітність життя на Землі. Вперше його засади сформульовано в книзі «Про походження видів» Чарльзом Дарвіном у 1859 році. Хоча погляди Дарвіна лишилися основою вчення, його послідовники заперечували чи уточнювали деякі з положень. На формування дарвінізму безпосередньо вплинув геолог Чарльз Лаєлл, який у книзі «Принципи геології» описав змінюваність із часом біологічних видів. Дарвін зробив висновок, що єдиним процесом, який міг створити систематичні закономірності в літописі скам'янілостей і біогеографічному розподілі видів, був процес повільної трансформації одних видів у інші[3]. Еволюція видів, згідно з дарвінізмом, спричинена взаємодією трьох принципів: 1) мінливість, причини якої сам Дарвін не пояснював; 2) спадковість — консервативна сила, що передає риси від батьків нащадкам; 3) боротьба за існування, яка визначає переваги одних особин над іншими[4]. Як пояснював Дарвін, біологічні види складаються з особин, які мало відрізняються одна від одної, та мають тенденцію до розмноження протягом поколінь за геометричною прогресією. Розмноження стримують обмежені ресурси, хвороби, хижаки тощо, що породжує боротьбу за виживання серед представників виду. Деякі особини мають особливості, що дають їм невелику перевагу в цій боротьбі, ефективніше споживання чи кращий доступ до ресурсів, більший опір хворобам, більший успіх у уникненні хижаків тощо. Ці особини, як правило, краще виживають і залишають більше потомства. Потомство відповідно успадковує особливості своїх батьків. Таким чином відбувається природний добір — пристосованіші особини з вищими шансами виживають, а їхні корисні риси поширюються в популяції. Через тривалий період часу нащадки стають так відрізнятися від предків, що їх можна класифікувати як новий біологічний вид[3]. Головні представникиЗ-поміж учених, які приймали вчення Дарвіна за основу власних концепцій та пропагували його, були:
Дарвінізм у світіДарвінізм в УкраїніОдним з перших поширювачів знань про еволюційне вчення в Україні став Іван Галущинський, який 1903 року видав книгу «Дарвінізм або наука о походженю»:
Книгу Дарвіна було перекладено українською двічі. Перше видання видруковано у Харкові 1936 року з оригінального перекладу Володимиром Державиним з англійської, наступне — у Києві 1949 р. та перевидане у Львові 2009 р. у перекладі з російської.
Станом на 2019 рік в Україні це видання у продажу на сайтах видавництв відсутнє, немає його і в електронних бібліотеках. У Російській імперіїВчення Дарвіна в Російській імперії оголосили богохульним і в 1872 році начальник Імператорського управління у справах друку і головний цензор Росії М. М. Лонгінов намагався заборонити видання праць Чарльза Дарвіна. Відомий поет граф Олексій Толстой висміяв його сатиричною поемою[7]. Див. такожВиноски
Література
|