Дагін Ізраїль Якович

Дагін Ізраїль Якович
Народження	1895[1]  Мелітополь, Таврійська губернія, Російська імперія
Смерть	21 січня 1940(1940-01-21)  СРСР вогнепальна рана
Країна	Російська імперія  СРСР
Рід військ	Піхота Червона гвардія ЧК-ОГПУ-НКВС
Освіта	початкова школа
Роки служби	1915–1938
Партія	КПРС
Член	Центральний виконавчий комітет СРСР
Звання	комісар державної безпеки 3-го рангу  і рядовий
Війни / битви	Перша світова війна  і Громадянська війна в Росії
Нагороди

Дагін Ізраїль Якович (1895, Мелітополь, Таврійська губернія, Російська імперія – 21 січня 1940, СРСР) — радянський державний діяч, співробітник ЧК–ОГПУ–НКВС, комісар державної безпеки 3-го рангу, голова міських ЧК в Миколаєві, Херсоні і Севастополі. Начальник УНКВД в Горьківській області, начальник управління НКВС по Північнокавказькому краю. Один з відповідальних за проведення червоного терору у Криму.

Життєпис

Ранні роки

Народився в сім'ї шапкаря-єврея у 1895 році. Закінчив 3 класи початкової школи в 1908 році, потім працював на шапковій фабриці в Мелітополі. З 1915 року служив в російській імператорській армії — рядовий 49-го Брест-Литовського полку, після поранення служив у запасному полку в Сімферополі.

Після Лютневої революції був заарештований за антивоєнну агітацію, після 2-х місяців на гарнізонній гауптвахті дезертирував з армії. З жовтня 1917 командував ротою 1-го Сімферопольського загону Червоної гвардії і партизанським загоном. У червні 1919 вступив в РКП(б). У 1919 році — комісар банків в Мелітополі, член президії Миколаївського підпільного губкому КП(б)У, де завідував військовим відділом і був військовим керівником. Один з організаторів повстань проти денікінців у Висунському, Баштанському та Полтавському районах Миколаївської губернії[2].

Кар'єра

Вступив до ЧК у грудні 1919 року. Спочатку працював у Миколаєві, де займав посади голови міської ЧК, секретаря, заступника голови губернської ЧК, пізніше – у Херсоні головою прифронтової ЧК у 1920–1921 роках. Згодом в Криму займав посади заступника голови Севастопольської ЧК, заступника голови Кримської ЧК, начальника Севастопольського окрвідділу ГПУ і начальника особливого відділу Чорного та Азовського морів у 1922–1924 роках.

Відповідальний за проведення в Криму червоного терору.

З 1924 року на Північному Кавказі — заступник начальника Терського губернського відділу, начальник Терського окрвідділу і оперсектора ОГПУ. З березня 1931 — помічник повпреда ОДПУ по Північнокавказькому краю по міліції, з серпня того ж року — помічник повпреда ОГПУ по Нижньоволзькому краю, з березня 1933 — заступник повпреда ОДПУ по Північнокавказькому краю. У січні 1934 — квітні 1937 — повпред ОГПУ і начальник УНКВД по Північнокавказькому (з лютого 1937 — Орджонікідзевському) краю. У квітні–червні 1937 — начальник УНКВД по Горьківській області. З червня 1937 — начальник 1-го відділу (охорони уряду) ГУДБ НКВС СРСР[2].

Член Центрального виконавчого комітету СРСР в 1935–1937. Депутат Верховної Ради СРСР 1-го скликання.

Арешт і страта

Заарештований за ініціативою Л. П. Берії 5 листопада 1938 року разом з іншою частиною особового складу відділу охорони членів партії на уряду ГУДБ НКВС СРСР. Засуджений до страти 21 січня 1940 вироком Воєнної колегії Верховного суду СРСР за статтями 58/1, пункт «Б» («зрада батьківщині, скоєна військовослужбовцем») і 58/11 («участь в антирадянській змовницькій організації в лавах НКВС»)[3]. Утримувався у Суханівській в'язниці особливого режиму.

Розстріляний в ніч проти 22 січня того ж року. Похований на могилі незатребуваних прахів № 1 крематорію Донського цвинтаря[4].

Не був реабілітований у 1999 році[5]. 10 липня 2014 року Колегія у справах військовослужбовців Верховного суду РФ визнала його таким, що не підлягає реабілітації з огляду на грубі порушення законності та фабрикацію справ на посаді начальника УНКВС Горьковської області[6][2].

Нагороди

• Знак «Почесний співробітник ВЧК-ГПУ (до 5-річчя ВЧК-ДПУ)»[7];
• Орден Червоного Прапора (23 лютого 1928[8], позбавлений посмертно Указом Призидіуму ВР СРСР від 24 січня 1941 року[9]);
• Знак «Почесний співробітник ВЧК-ГПУ (до 15-річчя ВЧК-ДПУ)» (20 грудня 1932[10]);
• Орден Леніна (11 липня 1937[11], позбавлений посмертно Указом Призидіуму ВР СРСР від 24 січня 1941 року[9]);
• Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії» (15 жовтня 1938[12]).

Посилання

• Дагін на сайті «Хронос» [Архівовано 25 березня 2015 у Wayback Machine.](рос.)
• Дагін на сайті «Меморіал» [Архівовано 11 листопада 2016 у Wayback Machine.](рос.)
• Дагін на сайті «protivpytok.org» [Архівовано 28 травня 2015 у Wayback Machine.](рос.)
• Довідник з історії КПРС [Архівовано 28 травня 2015 у Wayback Machine.](рос.)

Примітки

1. Кто руководил НКВД. 1934-1941
   d:Track:Q125566566
2. Ю., Шаповал; Пристайко, В.; Золотарьов, В. (1997). ЧК–ГПУ–НКВД в Україні: особи, факти, документи (PDF). Київ: «Абрис». с. 458—459. ISBN 966-531-017-8.
3. Список арестованных (категория I) (рос.). Сталинские расстрельные списки. Процитовано 23 вересня 2023.
4. Дагин Израиль Яковлевич (рос.). Сталинские расстрельные списки. Процитовано 23 вересня 2023.
5. Дагин, Израиль Яковлевич (рос.). Кадровый состав НКВД 1935–1939. Процитовано 23 вересня 2023.
6. Сталинские расстрельные списки (IV) (рос.). Процитовано 23 вересня 2023.
7. Список награжденных знаком «Почетный работник ВЧК-ОГПУ (V)» (рос.). Процитовано 23 вересня 2023.
8. Приказ РВС СССР № 101 от 23.02.1928 (рос.). Процитовано 23 вересня 2023.
9. Указ Президиума ВС СССР от 24.01.1941 (о лишении наград) (рос.). Процитовано 23 вересня 2023.
10. Приказ ОГПУ СССР № 1179 от 20.12.1932 (рос.). Процитовано 23 вересня 2023.
11. Постановление ЦИК СССР от 11.07.1937 (II) (рос.). Процитовано 23 вересня 2023.
12. Указ Президиума ВС СССР от 15.10.1938 (I) (рос.). Процитовано 23 вересня 2023.