Гіперстен

Гіперстен
Загальні відомості
Хімічна формула(Mg,Fe2+)2[Si2O6]
Клас мінералусилікати
Підкласланцюжкові силікати
Групапіроксени
Генезисмагматичний
Ідентифікація
Коліртемно-зелений до бурувато-чорного
Форма кристалівкороткопризматичні, іноді таблитчасті
Сингоніяромбічна
Спайністьдосконала по {100} і {010}
Зламнерівний
Твердість5—6
Блискперламутровий
Густина3,2—3,9
CMNS: Гіперстен у Вікісховищі
Гіперстен

Гіперсте́н (від грец. γιπερ — дуже і грец. ςτενος — щільний) — породотвірний мінерал класу силікатів, групи піроксенів.

Етимологія та історія

Назва походить від грецького ὑπέρ гіпер «про» і σθένος stoos «сила» і має на меті висловити те, що гіперстен важче, ніж хімічно пов'язаний сорт бронзит.

Загальний опис

Проміжний член мінерального виду енстатит-феросиліт, який містить від 30 до 50 % феросилітового (Fe[SiO3]) компоненту.

Сингонія ромбічна.

Густина 3,3—3,5. Твердість 5—6. Колір темно-зелений до бурувато-чорного. Блиск перламутровий.

Зустрічається в збагачених залізом основних вивержених породах, у кристалічних сланцях, а також у метеоритах.

Розрізняють:

  • гіперстен-авгіт (мінерал проміжного складу між гіперстеном і авгітом);
  • гіперстен-бронзит (мінерал, проміжний за складом між гіперстеном і бронзитом);
  • гіперстен-геденберґіт (мінерал, проміжний за складом між гіперстеном і геденбергітом);
  • гіперстен залізистий (відміна гіперстену, яка містить 50-70 % Fe[SiO3]);
  • α- гіперстен (гіперстен);
  • β- гіперстен (гіперстен з дещо нетиповими оптичними властивостями; рідкісний).

Сучасний статус

Після уточнення статусу мінералів групи піроксенів[1], з 1988 р Комісія з нових мінералів та назв мінерелів Міжнародної мінералогічної асоціації виключила гіперстен з переліку мінералів, так як він є проміжним ортопіроксеном змінного складу[2] і в даний час розглядається як синонім енстатиту або феросиліту, причому більша частина «гіперстенів» при з'ясуванні точного складу зразків виявляються залізистим енстатитом.

Див. також

Примітки

  1. ↑ Morimoto, N. (1988). Nomenclature of Pyroxenes. — Am. Mineral. 73, 1123—1133.
  2. ↑ Skogby, H., Annersten, H., Domeneghetti, M.C., Molin, G.M., and Tazzoli V. (1992). Iron distribution in orthopyroxene: a comparison of Mössbauer spectra and X-ray refinement results. — European Journal of Mineralogy: 4: 441—452.

Література

Посилання