|
— Ніякі слова в нашій мові не зможуть їх описати! — Раптом він заговорив пошепки. — Вони представлені туманними натяками в міфі про Падіння, а також — в непристойному вигляді на зображеннях, які іноді знаходять в старовинних рукописах. У греків було для них ім'я, яке вдало приховувало всю сутність їх мерезнності. Дерево, змій і яблуко — ось ті слабкі символи найстрашнішої таємниці.
…
— Усе зло Всесвіту зосереджено в їхніх худих, голодних тілах. Або, може бути, у них зовсім не було тіл? ... За ту коротку мить, що я бачив їх, мені не вдалося як слід розгледіти, і я не можу сказати точно. Але я чув, як вони дихають. Я не можу це описати, але в той момент я відчув їхнє дихання на своєму обличчі. Вони повернулись до мене, і я з криком кинувся тікати. Рятуючись від них, я пролетів мільярди років.
Але все ж вони відчули мене. Люди пробуджують в них великий космічний голод. На щастя, мільйони років тому людині вдалося сховатися від того бруду і зла, які їх оточують. І тепер їм потрібне те чисте, що з'явилося в людині за час її історії під дією світлих і нічим не заплямованих сил. Справа в тому, що в нас є щось таке, що не брало участі в тому страшному діянні, яке було спочатку, і це вони ненавидять. Але не думай, що вони в буквальному прозаїчному сенсі — зло. Вони стоять поза злом і добром, як ми розуміємо ці слова. Вони — те, що на самому початку відвернулося від чистоти. І після створення світу вони стали тілами смерті, вмістилищем усього огидного і брудного. Але вони не зло в НАШОМУ розумінні цього слова, бо в сферах, де вони рухаються, немає ні думки, ні моралі, ні правих, ні неправих, ні світла, ні темряви. Там є тільки чистота і бруд. Бруд виражає себе через кут, чистота — через викривлення. Людина, його чиста частина, що постала з викривлень. Не смійся. Я говорю це в буквальному сенсі.
— Слова Чалмерса в оповіданні Френка Белнапа Лонга «Гончі пси Тіндала».[1]
|
|
