|
Гнідич Тетяна Григорівна
Тетяна Григорівна Гнідич (рос. Гнедич Татьяна Григорьевна; 17 січня 1907, с. Куземин, Зіньківський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія, тепер — Охтирський район, Сумська область, Україна — † 7 листопада 1976, м. Пушкін, СРСР) — відома російська перекладачка, поетка, педагог БіографіяНародилась в дворянській родині, праправнучата племінниця російського письменника і вченого українського походження Миколи Гнідича. Батько був інспектором народних училищ. Здобула домашню освіту. На початку 1920 років сім'я переїхала спочатку в Москву, а потім в Одесу, Помер батько. Тетяна заробляла на проживання приватними уроками англійської мови. В 1925 році переїхала з мамою в Ленінград. Вчилася на Вищих курсах іноземних мов, по закінченню курсів вступила на філологічний факультет Ленінградського державного університету, з якого її на деякий час виключили (за те, що ніби приховала своє походження), а потім відновили (коли довела, що її походження загально відоме). По закінченню навчання в університеті працювала літконсультантом у видавництві «Художественная литература» і в журналі «Звезда». З 1937 навчання в аспірантурі філологічного факультету Ленінградського державного університету, захищає кандидатську дисертацію, працює викладачем англійської мови і літератури в Східному інституті Ленінграда, займається поетичними перекладами. З початком німецько-радянської війни залишилася в блокадному Ленінграді, працює перекладачкою в 7-му відділенні політуправління Ленінградського фронту, а потім — у розвідуправлінні Балтфлота. В блокаду померла її мама. В 1043 році демобілізувалася, працювала викладачем. 27 грудня 1944 року була заарештована, звинувачена за статтею «зрада Батьківщини», пункт 19 («нездійснений намір») — Тетяна Григорівна призналась, що вона хоче поїхати у Великій Британію («поработать»). Суд присудив їй 10 років таборів, але її слідчий[1] виявився на диво інтелектуальним: він високо оцінив фрагменти перекладу під час слідства Тетяною Григорівною по пам'яті з англійської російською віршованого роману (поеми) Байрона «Дон Жуан», перевів Гнідич в окрему камеру, забезпечив усім необхідним для перекладу і дозволив перекладати роман Байрона до кінця. На повний переклад поеми пішло два роки. Після цього Гнідич була етапована в табір, де відбула весь термін до кінця — 8 років[2]. Повернулась у Ленінград в 1955 році[3]. Деякий час, після повернення в Ленінград, Гнідич жила (жити їй більше не було де) в кімнаті комунальної квартири в родині (4 чоловіка) Еткінда Єфима Григоровича, пізніше відомого радянського і французького філолога, дисидента[4]. Сиділа більше часу за друкарською машинкою і передруковувала збережений нею в таборах третій екземплярі свого перекладу роману Байрона, який слідчий вручив їй після закінчення дворічної роботи. В 1956 році Тетяну Гнідич реабілітували. Вона повністю відновила і підготувала до друку (накопичилось за 8 табірних років багато змін) переклад «Дон Жуана» Байрона. Твір було видано (1959) видавництвом «Художественная литература» стотисячним тиражем, він перевидавався ще декілька раз. Тетяні Гнідич виділили житлову площу[5]. Вона змогла купити все вкрай необхідне. Після звільнення з табору Гіндич прожила ще двадцять років: викладала художній переклад в різних закладах, перекладала англійських, французьких, поетів з інших мов (Вільяма Шекспіра, Вальтера Скотта, П'єра Корнеля, Бен Джонсона, Франца Ґрільпарцера та інших). Була прийнята до Ленінградського відділення Спілки письменників СРСР. У співпраці з відомим російським режисером Миколою Акімовим підготувала сценічний варіант байронівського «Дон Жуана». Спектакль був поставлений на сцені Ленінградського театру комедії[ru] й мав великий успіх (тримався на сцені декілька років). В 1957 році Гнідич очолила семінар художнього перекладу для молодих перекладачів, який відвідували: Василь Бетакі, Георгій Бен, Ірина Комарова, Галина Усова, Володимир Васильєв, Олександр Щербаков та інші. Семінар проіснував до 1976 року. Тетяна Гнідич все життя писала вірші, більшість з яких не публікувались. Тільки незадовго до смерті був підготовлений і пізніше надрукований збірник її творів «Етюди і сонети». Померла Тетяна Григорівна Гнідич 7 листопада 1976 року в Пушкіні. Похована на Казанському кладовищі. На будинку в Пушкіні, де Гнідич жила з 1969 по 1076 рік, на її честь встановили меморіальну дошку. Твори Тетяни Гнідич, видані окремими книгами
ВідгукиЛозинський Михайло Леонідович, відомий російський перекладач, поет:
Усова Галина Сергієвна, російська поетеса, перекладач
Примітки
Джерела
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
