Герметизм (поезія)

Герметизм (італ. Ermetismo) — модерністська течія в італійській поезії 1920-1950-х років, яка спиралася на принципи «закритого», ізольованого від світу мистецтва.

Особливості

Для італійського герметизму характерна настанова на максимальне виявлення символічних можливостей поетичного слова, що має закарбувати в собі й передати читачеві найширші контексти зовнішнього та внутрішнього світів навіть тоді, коли окреме слово подається поза звичним логічним зв'язком і прикметами реальності. Звідси — труднощі сприймання «герметичного» твору, позаяк — унаслідок своєї багатозначності — він припускає відразу кілька тлумачень і нерідко загалом не підлягає осягненню в межах традиційної логіки.

Італійський герметизм розвиває традиції школи Парнасців та французького символізму (Артюр Рембо, Стефан Малларме, Поль Валері).

У ширшому значенні слова "герметичною" називають також лірику інших народів, яка має згадані вище особливості, як, наприклад, лірика Пауля Целана.

Елементи герметичної лірики в українській літературі можна простежити від 20-х років минулого століття, особливо близькими до герметизму були деякі автори покоління шістдесятників та вісімдесятників (Микола Воробйов, Віктор Кордун, Олег Лишега), а також окремі представники Нью-Йоркської групи (Роман Бабовал, Юрій Тарнавський, Емма Андієвська).

Представники

Серед італійських поетів-герментистів можна назвати насамперед такі імена:

Двоє з поетів-герметистів, Еудженіо Монтале та Сальваторе Квазімодо, були удостоєні Нобелівської премії з літератури.

Література

  • Gero von Wilpert, Sachwörterbuch der Literatur, Stuttgart: Alfred Kröner Verlag, 1989 — S. 371-372.
  • S. F. Romano, Poetica dell'ermetismo, Firenze, 1942.
  • S. Ramat, L'ermetismo, Firenze, 1969.
  • V. Petrucciani, La poetica dell'ermetismo italiano, Torino, 1955.
  • B. Witte, Theorie der hermetischen Lyrik, Poetica 13, 1981.

Посилання