Герман (князь Гогенлое-Ланґенбурзький)
Князь Герман Гогенлое-Ланґенбурзький (нім. Hermann zu Hohenlohe-Langenburg), повне ім'я (нім. Hermann Ernst Franz Bernhard Fürst zu Hohenlohe-Langenburg), 31 серпня 1832 — 9 березня 1913) — князь Гогенлое-Ланґенбурзький у 1860—1913 роках, син попереднього князя Гогенлое-Ланґенбурзького Ернста I та принцеси Лейнінгенської Феодори. Член Вищої палати Вюртемберького ландтагу від 1861 року та член Імперської партії Німеччини в рейхстагу у 1871—1881 роках. Один із засновників і перший президент Німецького колоніального союзу. Генерал-губернатор Ельзас-Лотарингії у 1894—1907 роках. Генерал від кавалерії прусської армії.[1] БіографіяГерман народився 31 серпня 1832 року у Ланґенбурзі. Він був третьою дитиною та другим сином князя Гогенлое-Лангенбурзького Ернста I та його дружини Феодори Лейнінгенської. Мав старшого брата Карла Людвіґа та сестру Елізу. Згодом родина поповнилася молодшим сином Віктором і доньками Адельгейдою та Феодорою. Князівство Гогенлое-Ланґенбург у 1806 року в ході медіатизації відійшло королівству Вюртемберг. Батько зберіг титул та був президентом Верхньої палати Вюртемберького ландтагу. Герман вивчав юриспруденцію у Лозанні та Берліні,[2] після чого почав військову кар'єру. Служив у вюртемберзькому, а згодом — у австрійському війську. У 1859 році брав участь у Австро-італо-французькій війні проти Франції. Після смерті батька у квітні 1860 року, Карл Людвіґ заявив про бажання вступити у морганатичний шлюб і відмовився від династичних прав на користь молодшого брата.[3] Так, 21 квітня Герман успадкував титул князя. 4 березня 1861 року він був введений до Вищої палати Вюртемберького ландтагу. Від 1877 до 1895 року був її віце-президентом. У 1862 році отримав звання генерала у баденській армії. У віці 30 років узяв шлюб із 25-річною баденською принцесою Леопольдіною, кузиною великого герцога Бадену Фрідріха I. Весілля відбулося 24 вересня 1862 у Карлсруе. У подружжя народилося троє дітей. У 1870–1871 роках брав участь у Франко-прусській війні, активно підтримував Бісмарка. У 1870 році отримав чин генерала від кавалерії у прусській армії.[4] У 1871 році був обраний до німецького рейхстагу від 12-го округу королівства Вюртемберг. Був членом Імперської партії. У 1881 році зазнав поразки на виборах та переключився на колоніальну політику. 6 грудня 1882 року у Франкфурті-на-Майні став співзасновником та першим президентом Німецького колоніального союзу. У лютому 1885 року організація переїхала до Берліну. Союз намагався зацікавити Німеччину у колоніальній політиці через журналістику та створював тиск на державну владу та рейхстаг для колоніальних анексій. У 1894 році Герман змінив на посаді генерал-губернатора Ельзас-Лотарингії Хлодвіга Гогенлое-Шиллінгсфюрста та переїхав із дружиною до Страсбуру. На відміну від попередника, задовольнявся виконанням представницьких функцій, покладаючись на статс-секретарів Максиміліана фон Путткамера та Ернста фон Келлера. Його урядування характеризувалося помірним лібералізмом.[4] Обіймав посаду до листопада 1907 року, після чого повернувся на батьківщину. На початку 1913 року про здоров'я князя турбувалася імператриця Августа Вікторія, прохаючи повідомити про його стан у телеграмі. Герман помер 9 березня 1913 року у Ланґенбурзі. Свої співчуття його спадкоємцю висловили імператор Німеччини Вільгельм II та король Бельгії Альберт I.[5] Поховали князя на родинному цвинтарі Лангенбургу поруч із дружиною, яка пішла з життя за десять років до нього.[6] У 1922 році поруч був створений муніципальний цвинтар.[7] РодинаДружина — Леопольдіна Баденська Діти:
Нагороди
Генеалогія
Примітки
Література
Посилання
|