Ге́ннінг Гео́рг Ма́нкелль також Ге́ннінґ Ґео́рґ Ма́нкелль (швед.Henning Georg Mankell, 3 лютого1948, Стокгольм — 5 жовтня2015) — шведськийпрозаїк, драматург, режисер і видавець, автор детективних романів про комісара Курта Валландера. Останнім часом жив переважно в Мозамбіку, а на літо повертався до Швеції. З 1998 року до смерті був одружений з дочкою шведського режисера Інґмара Бергмана, мав четверо дітей — Томаса, Маріуса, Мортена і Йона[5]. Його книжки розійшлися тиражем понад 40 мільйонів примірників[6].
Життєпис
Геннінґ Манкелль народився в сім'ї юриста Івара Геннінґссона Манкелля та Інґрід Біргітти Манкелль (до шлюбу Бергстрем). Названий на честь діда — шведського композитораІвара Геннінґа Манкелля. Батьки розлучилися, коли йому був один рік, і хлопчик ріс разом із старшою сестрою спершу у Свеґу, що в Гер'єдалені, де його батько працював суддею[7], а потім у Буросi, що у Вестер'єтланді. Мати наклала на себе руки, коли синові було двадцять років.
Манкелль із самого дитинства мріяв стати письменником, але цікавився також театром. Він вступив до театральної школи й уже вісімнадцятилітнім почав свою кар'єру на посаді помічника режисера у стокгольмському театрі Riks. З 1968 року він працював театральним режисером і письменником, поставивши собі мету викривати сучасне суспільство. Він брав участь у акціях протесту проти війни у В'єтнамі, колоніальної війни Португалії в Африці й режиму апартеїду в Південно-Африканській Республіці[8]. Також співпрацював із журналом Folket i Bild/Kulturfront.[8] У 70-х роках Манкелль перебрався до Норвегії, де, зокрема, брав участь у діяльності Робітничої комуністичної партії Норвегії, але так і не став її членом[8],[9]. Згодом, у 2002, Манкелль матеріально підтримав ліву норвезьку газету Klassekampen («Класова боротьба»), купивши її паї на 50 000 норвезьких крон[10][11].
У 1972-му Манкелль вирушив у подорож до Африки й провів два роки в Замбії. Африка назавжди стала його другою батьківщиною. «Я стою однією ногою в снігу, а другою — в піску», — сказав він про себе в одному з інтерв'ю.
Його літературна діяльність почалась у 1973-му з роману «Підривник гір», у якому йдеться про історію робітничого руху. Романи і п'єси письменника мали соціальну скерованість.
Наприкінці 70-х років Манкелль став регулярно їздити до Африки, спершу до Зімбабве, а тоді до Мозамбіку. В середині 80-х років він заснував у Мапуту театральну трупу, а в 1986-му очолив театр Avenida, єдиний професіональний театр у Мозамбіку. Письменник по півроку проводив то в Швеції, то в Африці. Його враження від Африки знайшли відображення в романі «Червона антилопа» (2001) про хлопчика-бушмена.
Наступні десять років Манкелль працював режисером і художнім керівником театру Theater von Västerbotten у Шеллефтео, а з 1984 року — театру Kronoborg у місті Векше. Будучи зайнятий цією роботою, він нічого не публікував з 1984 по 1990 рік.
«Безликий убивця» — перший роман із серії про детектива Курта Валландера — вийшов у світ 1991 року, мав великий успіх у Швеції й одержав кілька нагород. Однак тільки з третьої книжки про Валландера під назвою «Біла левиця» серія детективів здобула міжнародне визнання. Ці детективи написано за традицією романів шведських письменників Май Шевалль і Пера Валее про комісара поліції Мартіна Бека. Численні твори цієї Манкеллевої серії екранізовано, деякі з них — кілька разів. Така творчість не означала, що письменник відійшов від соціальної тематики. Всі твори наповнені роздумами про шляхи розвитку Швеції, проблеми емігрантів і про потребу боротися з будь-якими видами екстремізму. Манкелль і досі вділяє немало місця політичним і громадянським темам, як-от у романі «Китаєць» 2008, у якому описано особисті переживання автора.
Манкелль — автор численних книжок для дітей і юнацтва, як-от «Загадка вогню» (1996) і «Хлопчик, що спить на засніженому ліжку» (1998). У 2003-му Манкелль у спіавторстві з акторами театру Граца і «Авенідо» написав і поставив п'єсу Butterfly Blues.
Письменник створив свій власний видавничий дім Leopard Förlag, щоб підтримувати молоді таланти з Африки і Швеції. У 2007 році він пожертвував 15 мільйонів шведських крон для «Дитячих сіл SOS» у Мозамбіку[12]. Також через організацію «Рука в руку» пожертвував гроші на село Нелвілі, що на півдні Індії[13].
Геннінґ Манкелль був на борту корабля MS Sofia, одного з «Флотилії свободи», яка спробувала порушити ембарго, яке Ізраїль наклав на сектор Газа[14]. У результаті захоплення «Флотилії свободи»31 травня2010, Манкелля депортували до Швеції. Він послідовно закликав до санкцій проти Ізраїлю[15]. Вважають, що письменник стоїть на заваді перекладу його книжок мовою іврит[16].
Henning Heske: Die Globalisierung des Verbrechens. Über die Kriminalromane von Henning Mankell. In: ders. (Hrsg.): Fausts Phiole. Über Poesie und Wissenschaft. Bernstein-Verlag, Bonn 2006, ISBN 3-9809762-3-8.
Rainer Sens: Dem Kommissar auf der Spur. Stein (Conrad), Welver 2003, ISBN 978-3-89392-532-2.
Kevin Kutani: Gesellschaftskritik im schwedischen Kriminalroman am Beispiel von Henning Mankell. GRIN Verlag, München 2004, ISBN 978-3-640-26374-5
↑ абвAugustsson, Lars Åke; Hansén, Stig (2001). De svenska maoisterna. Göteborg: Lindelöw. sid. 162. ISBN 91-88144-48-8
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 6 жовтня 2015. Процитовано 20 січня 2013.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 20 січня 2013.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 10 березня 2012. Процитовано 20 січня 2013.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 5 жовтня 2015. Процитовано 20 січня 2013.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
