Народився 8 січня 1912 року в с. Соколівка Золочівського повіту. (зараз Золочівський район, Львівської області).[2] Навчався в гімназії у м. Яворові та у філії Академічної гімназії у Львові. Був членом Пласту, перебував у складі 17го куреня ім. М.Драгоманова у Яворові, пізніше 7го куреня ім. Кн. Льва (Львів)[2].
Вперше був засуджений у серпні 1932 року апеляційним судом м. Львів за членство в ОУН і побиття «хруня» на 2 роки у в'язниці[2]. Наступного разу був засуджений за участь в ОУН і підготовку атентату на совєтське консульство, у липні 1934 року, також на 2 роки.
З 1937 до жовтня 1938 року входив до складу крайової екзекутиви ОУН на Західноукраїнських землях (КЕЗУЗ). Щоб протистояти польським погромам, у Львові 1938 року, був створений Комітет самооборони, який очолив Роман Шухевич, Ярослав Гайвас став його заступником і координатором бойових груп[4]. Осінню цього року перейшов на Закарпаття. У грудні 1938 був заарештований поляками року перебував в тюрмі Бригідки, де в тому ж часі був і Петро Башук, перебуваючи в ув'язненні Гайвас витримав 21 добу переслухання без сну і їжі[5]. Втік з тюрми червні 1939 року. Після приходу радянських військ 1939 року виїздить у Польщу, до 1940 року був комендантом табору українських біженців у Закопаному[2].
В цей час Я.Гайвас бере участь у вишколі організованому для навчання групи, відповідальної за організацію СБ ОУН. По завершенню вишколу (що майже збіглося з розколом єдиної ОУН) перейшов на позиції Голови ПУН полковника А.Мельника[6][7]. У вересні 1940 року входить до складу екзекутиви ОУН в Польщі (Генеральна губернія)[8].
Протягом 1944–1945 років — виконувач обов'язків провідника, з 1946 року очолював референтуру по зв'язках з краєм, по тому — розвідку ОУН.
1950 року емігрує до США, де й далі виконував обов'язки члена ПУН і ОУН був виконавчим секретарем УККА[2].
Займається журналістикою, березнем 1980 року увійшов до редакційного складу «Свободи», два роки був щоденним редактором, кореспондентом газети «Шляха перемоги»[8].