Вільське (Руське) кладовище — історичне православне кладовище у м. Житомирі.
Історія
Перший відомий православний некрополь у Житомирі знаходився на Охрімовій горі. Точну дату його заснування назвати неможливо, але ще у 1930-х рр. дослідниками було зафіксовано поодинокі кам'яні хрести з написами XV—XVI ст.[1] До цього ж історичного періоду відносять старовинні поховання навколо Успенської та Хрестовоздвиженської церков (виявлені у XIX ст. в процесі побудови нових кам'яних споруд).
Перша половина 19 ст. позначена появою некрополів нового типу: на зміну відносно невеликим і переповненим церковним кладовищам приходять цивільні цвинтарі, пристосовані до релігійних потреб міських громад різних конфесій міста. На цій хвилі виникло православне Російське, Католицьке (Польське) та Лютеранське кладовища.[2] Ще одна назва кладовища, Вільське, походить від колишнього найменування вулиці Перемоги.[3]
У 1837 році на кошти Ольги Федорівни Потьомкіної, яка захотіла увіковічнити пам'ять свого покійного чоловіка, генерал-лейтенанта князя Якова Олексійовича Потьомкіна,[4] на кладовищі була побудована Яковлівська церква — перший православний мурований храм міста. Нині церква є пам'яткою архітектури місцевого значення.
Під час встановлення радянської влади, Вільське кладовище, як і інші місця поховання, зазнало актів вандалізму та цілеспрямованого знищення пам'ятників. На деяких надгробках збереглися позначки місцевих майстрів, зокрема Г. Олішкевича та В. Длоугі. З 1930-х по 1976 рік виконувало функції міського цвинтаря, до відкриття Корбутівського кладовища.
Надгробок "Дерево життя"
Надгробок "Хрест на скалі"
Надгробок зі скульптурою плакальниці
Надгробок підполковника Іванова
Поховання графа Камкріна
Поховання генерал-лейтенанта Вишневського
Склеп Омелянських
Робота майстерні Сан-Галлі, Санкт-Петербург
Поховані
Бердяєва Тетяна (1903) — єдина дочка філософа Миколи Бердяєва від шлюбу з Оленою Семеновою, дочкою Волинського губернського поштмейстера В. І. Семенова.
Блінов Микола Іванович (1881—1905) — студент, що намагався зупинити єврейський погром та був вбитий погромниками.
Павло Гордовський (Священномученик Павло Житомирський, 1880—1919) — священник, заарештований і розстріляний по обвинуваченню в контрреволюційній діяльності, реабілітований посмертно у 1996 році. Канонінозований у 2013 році, у тому ж році його тіло перенесено до Спасо-Преображенського кафедрального собору м. Житомира.
↑Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии.
Джерела
Мокрицький Г. Житомир. Ілюстрований путівник-довідник. — Житомир: Волинь, 2007.
Мокрицький Г. Танго з минулим. Неординарні постаті в історії Житомира. — Житомир: Волинь, 2013.
Кондратюк Р. Некрополь старого Житомира. Біограф. довідник. — К., 1992.
Пам'ятки Житомира: енциклопедія: пам'ятки археології, історії та монументального мистецтва / за заг. ред. Г. Мокрицького. — Житомир: Волинь, 2009.
Житомир у давнину: історико-археол. нариси / О. О. Тарабукін. — Житомир: О. О. Євенок, 2017.
Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии / Сост. преп. Волын. духов. семинарии Н. И. Теодорович. Т.1: Уезды Житомирский, Новоград-Волынский и Овручский. — 1888.
Пам′ятки і пам′ятні місця історії та культури міста Житомира і Житомирського району / Автори: Безносюк В. К., Борисюк Н. Є., Будишевська В. В. Голованова І. Л. та ін. Житомирська обласна організація Українського товариства охорони пам'яток історії та культури; Житомирська обласна редколегія тому Зводу пам'яток історії та культури України. — Вип. 6. — Житомир: «Полісся», 2006. — 308 с.