Вілла «Селям»

Вілла «Селям»
44°24′10″ пн. ш. 33°59′55″ сх. д. / 44.40278° пн. ш. 33.99861° сх. д. / 44.40278; 33.99861
КраїнаУкраїна
МістоСімеїз, Крим
Типвілла
Тип будівлівілла
Стильорієнталізм
БудівельникСеменов Яків Павлович (ймовірно)
Перша згадка1910 рік
Початок будівництва1910
Побудовано1913
Вілла «Селям». Карта розташування: Росія
Вілла «Селям»
Вілла «Селям»
Вілла «Селям» (Росія)
Вілла «Селям». Карта розташування: Україна
Вілла «Селям»
Вілла «Селям»
Вілла «Селям» (Україна)
Мапа
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Вілла «Селям» — вілла початку XX століття в псевдомавританському стилі, пам'ятка архітектури. Будівля орієнтального спрямування[1] в кримському містечку Сімеїз.

Історія

Історія вілли «Селям» тісно пов'язана із життям її власників, розбудовою курортної зони в Сімеїзі (з середини ХХ століття) та історією Сімеїзу в минулому столітті. Мешканці містечка і приїжджі вважають її місцевою пам'яткою історії та архітектури[2].

Передісторія

В Російській імперії було заведено, що вельможі, особливо царі, жалували своїм підлеглим чималі наділи землі, зазвичай, з народом, що там жив. Найбільше такій вислузі раділи військові, адже після кожної вдалої військової кампанії імперія обростала землями, які й розподілялися між загарбниками. Так на кримські землі й прийшли землевласниками: російські графи, царські німці-вислужники та поселенці, кавказькі князі, купецькі роди та попи.

Саме так сталося і в Сімеїзі, після російсько-турецької війни (1768-1774 роки) більшість турків-османів з Кримського півострова подались в Османську імперію. Російська імператриця Катерина ІІ віддячувалася своїм підданим-військовим, наділивши сімеїзькими землями: князя Наришкіна, графа Потоцького, графа Мілютіна, князя Кочубея, графа Ревеліоті, графа Мордвинова[3]. Невдовзі на ці землі навідався російський промисловець і мільйонер Сергій Іванович Мальцев, йому сподобалось це місце й він вирішив збудувати тут курортну зону, витративши на це чимало зусиль. І вже в 1894 році, його діти управляли в Сімеїзі землею в 567 десятин, отримавши її у спадщину.

Брати Мальцеви (столичні придворні), не мали серйозних намірів на такий спадок і вирішили продати маєток, але на таку величезну ділянку не знайшлось покупців, тому брати додумались продавати його по частинам. Та перш ніж виставити ділянки на продаж, Мальцеви провели ландшафтні та геологічні дослідження, провівши водогін, каналізацію, мостили вулиці. І вже тоді, коли вони запропонували паї на дачі в селищі (поруч якого часто відпочивала царська родина), покупців знайшлось багато (до 1913 року з 167 ділянок залишилися непроданими тільки 78).

Розпродавши більшість землі, Мальцеви ще подарували містечку парк (успадкований від батька), адже брати отримали багато прибутків від земельної оборудки. Нові власники паїв були заможними, тому хизувалися, що можуть жити ближче до царської родини, а для більшої престижності ще й запросили для своїх вілл відомого архітектора Миколу Петровича Краснова, який спроектував Лівадійський палац. Отож, зовсім скоро, в містечку Сімеїз постав комплекс відпочинкових будинків, що відповідали естетиці російської палацевої архітектури ХХ століття[4].

Закладка вілли

На рекламу перспективного курорту братів Мальцевих відгукнулися аж із Разяні. Сім'ї Короб'їних та Лансере[5], відпочиваючи в Криму у своїх знайомих зацікавилися цими ділянками, одним з перших, царський урядник і землевласник Леонід Захарович Лансере[6] купив собі невеличку ділянку, на якій і збудував будинок для відпочинку своєї сім'ї. На літо вони всією родиною виїжджали з рязанського помістя до Криму на свою нову віллу «Хризоліт». Побачивши переваги південного узбережжя півострова урядник Лансере, за підтримки Миколи Богданова (колишнього свого співробітника, а тепер виконавчого директора Товариства курорту Сімеїз), загітував інших своїх родичів.

Відтак, 14 січня 1910 року Костянтин Павлович Короб'їн (управляючий рязанським помістям родини Лансере, і чоловік молодшої дочки Леоніда Лансере) викупив пай землі (розміром 933 квадратних сажнів) у Мальцевих. Ймовірно, батько Катерини Лансере дав кошти на придбання великої земельної ділянки, оскільки простий управляючий рязанського маєтку не міг мати таких статків. Підтвердженням тому є переписана на дочку ділянка 15 липня 1910 року.

Для побудови вілли запрошені тамтешні архітектори: Микола Краснов і Яків Семенов. Через кілька років, у підніжжі гори Кішка, постала оригінальна споруда в східних мотивах. В захопленні від своєї вілли, Лансере полишають Рязанщину (продавши помістя) і перебираються до Криму, розмістившись в частині будинку, який містив аж 30 кімнат, купелі-ванни та сад із пляжем. Додатковим доходом Катерини став пансіон, організований на базі цієї вілли, куди селилися на відпочинок численні відпочиваючі із купецьких та міщанських родин[4].

Розквіт вілли і зміна власників

Розквіт вілли припав на часи Першої світової війни, коли велика кількість ранених та травмованих російських офіцерів були спрямовані до Криму щоби поправити їхнє здоров'я. Контраст між лихом війни та відпочинком в поєднанні з цілющими властивостями Кримських гір та моря популяризував Новий Сімеїз, як серед знаті так і простих росіян. Власники маєтків радо віддавали свої будівлі під пансіони для військових (хто з патріотичних мотивів, а хто і з фінансових), хоч частина з них так і не виживала[7]. Через військові дії, які охопили всю Європу, російські вельможі не мали змоги їздити на відпочинок до Італії, Франції, Балкан, тому Крим став для них чи не єдиною місциною для мандрів.

Майже всі дачі Нового Сімеїзу з теплими сонячними кімнатами і балконами з прекрасним видом на море, гори і скелі. Стіл, найрізноманітніший за якістю, від кухарського до домашнього, можна мати за 9 - 10 рублів страву на місяць. На деяких дачах є хороші, що користуються заслуженою популярністю, пансіони. Пансіон - сніданок з 2-х страв, обід з 3-х страв 45 рублів в місяць; повний пансіон - 55-60 рублів у місяць. Між Алупкою і Новим Сімеїзом (через Старий Сімеїз) курсує по 2 - 3 рази на день постійний мальпост по 25 копійок за місце. Крім того, невеликі пароплави підтримують сполучення між Сімеїзом, Алупкою і Ялтою по 2 - 3 рази на день. Завжди можна дістати автомобіль, екіпажі, верхових коней і човни. Облаштовані морські та прісні ванни. Є бібліотека, аптека, постійний лікар. У Новому Сімеїзі з успіхом застосовується крім кліматичного лікування повітрям, озонованим рясними зарослями диких кипарисів і багаторічних ялівців, - лікування морськими ваннами і купанням, сонячними ваннами, масажем, виноградом і (взимку) стерилізованим виноградним соком. Перевага Нового Сімеїзу - відсутність всієї тієї метушні, штовханини і шуму, які роблять нестерпними чимало курортних місць. Він скромно відсунувся вбік від метушливої смуги, щоб дати своїм приїжджим тишу, спокій, відпочинок без розгулу ресторанного життя, без грубості міської черні, без марнославства і манірності так званих модних курортів[8]

Місцеві власники користалися виниклою ситуацією в країні, вілли Сімеїзу були заповнені, земля подорожчала в кілька разів, налагоджувалася інфраструктура та розвивалися міста. Родина Лансере-Короб'їних запланували розширення свого маєтку. Їх задум довелося відкласти, оскільки почалися революційні часи та громадянська війна в Росії. Лише наприкінці 1919 року, 21 жовтня, вони таки прикуповують ділянку в 350 квадратних сажнів, поруч із віллою «Селям». Водночас, днем раніше, 20 жовтня, зафіксований акт продажу вілли М.Л.Гуровичу (хто саме це, жодних відомостей немає). Родина далі залишилася на своїй віллі, за яких умов також невідомо: або винаймали кімнати, або ж покупка була фіктивна - аби уберегти майно від конфіскації (влада тоді на півострові мінялася щопівроку). Історичні документи свідчать, що ще 1923 року Катерина Лансере-Короб'їна винаймала на віллі купелі-ванни для забезпечення відпочинку приїжджих.

Радянські часи

Після приходу в 1921 році більшовиків всі дачі і пансіонати були націоналізовані. Незаконно присвоївши майно багатіїв, комісари не могли ним усім управляти, тому ті будинки чи квартири де ще жили їхні власники (якщо не втекли за кордон) вони запропонували викупити (оскільки молода радянська влада потребувала фінансів то таким чином поповнювала казну). Ймовірно, що сім'я Лансере так і вчинила, бо маєтки на материку були розпродані, а вони всі й далі жили в Криму. Комісарам було того мало, і під різними приводами вигадували нові побори, так в часи НЕПу в кримських власників вілл і садиб майно вилучили і запропонували його вже винаймати (мотивуючи тим, що в Країні Рад приватного немає нічого, а все суспільне)[9]. Довелося власникам кримського майна пристати й на такі умови, облаштовуючи свої вілли під уже радянські пансіонати й санаторії. До 1923 року Катерина Леонідівна, уже колишня власниця вілли, допомагала комісарам експлуатувати курортний комплекс «Селям[10]. Посилення більшовицької влади (кінець 20-х років XX століття) закінчилося остаточним відбором власності[11], тоді ж втрачаються сліди сім'ї Лансере в Криму, а більшовики управляли пансіонатом «Селям» на свій розсуд. В часи Другої світової війни вілла не постраждала.

Після війни радянська влада поновила тут курорт і передала ділянку санаторію «Юність», де оздоровлювали і лікували дітей від туберкульозу. Щоби полегшити перебування хворих і персоналу, всі приміщення всередині були переплановані так, як це вимагалось для лікувального закладу і постійно проводили ремонтно-реставраційні роботи в його корпусах (колишніх сімеїзьких віллах). Популярність курорту принесло ефективне лікування діток, як наслідок санаторій нарекли «ім В.І. Леніна» і вважався другим «Артеком»[12].

Сучасність

Будинок знаходиться на захід від центру містечка Сімеїз, за адресою: вул. Радянська 39 (загальна для усього санаторію). Рішенням КО від 20 лютого 1990 року вілла «Селям» занесена у список архітектурних пам'яток місцевого значення [13]

Сучасна вілла «Селям» знаходиться у віданні санаторію «Юність», корпус № 2, в якому лікуються діти від туберкульозу[14]. На жаль, пам'ятка історії та архітектури належно не оцінена управителями лічниці: не проводилися ні капітальні ремонти, ні поточні, як наслідок споруда занепадає, як й інші вілли курорту Новий Сімеїз[15], ймовірно, це робиться навмисне[16], аби перепродати уже "приміщення без господаря" приїжджим багатіям чи владним персонам[17][18].

Після захоплення Росією українських земель в 2014 році, російський уряд залишив в дії українські природоохоронні закони в анексованому Криму[19].

Власники садиби

За всю свою історію вілла «Селям» перебувала в приватній та державній власності:

  • Короб'їна Катерина Леонідівна (1882-1921) — російська міщанка, яка управляла пансіоном, збудованим на паю землі, який викупив її чоловік Констянтин Короб'їн за кошти її батька Леоніда Лансере (відомого імператорського урядника та землевласника)[20]
  • М.Л.Гурович — сімеїзький міщанин, якому Короб'їни продали свою віллу в неспокійні часи розвалу Російської імперії (хоча продаж міг бути й фіктивним);
  • Сімеїзька селищна рада — в часи Радянського союзу вілла була націоналізована і стала державною власністю, а пізніше облаштували пансіонат для хворих на різні хвороби. Пансіонат носив ту ж назву «Селям» і до нього було долучено ще кілька вілл, проіснував до початку 2-ї світової війни;
  • Санаторій «Юність» — управляв віллою після Другої світової і колишня вілла стала одним із корпусів протитуберкульозного закладу Міністерства охорони здоров'я України.

Опис будівлі

Архітектурний ансамбль цього псевдомавританського палацу (вілла мала велику площу) будував творчий сімеїзький тандем, за участю Краснова Миколи Петровича і Семенова Якова Петровича. Ескіз фасаду запропонував Микола Краснов, а трьохповерхову споруду вілли та прилеглий дворик спроектував і збудував відомий всьому Сімеїзу Яків Семенов[21], і доволі оперативно, чим подивував власників маєтку.

Яскраво виражені східні[22] елементи представлені: куполами (схожими на мінарети), кілевидні вікна та ліпнина з арабськими надписами, невеличкі декоративні зубчасті вежі, ажурна різьба балконів та арабські орнаменти. Фасади лаконічної форми доповнюють стрілчасті арки та вікна з дерев'яною ажурною інкрустацією.

Дача Короб'їних була розрахована на 30 кімнат, частину з них заселили власники, а іншу круглорічно здавали. Навколо будівлі висаджені декоративні рідкісні саджанці. З роками сад розвинувся, і тепер високі дерева загороджують частину фасаду будівлі, видно лишень купола і верхівки веж. Також вілла мала купальні (ванні кімнати) і свій власний пляж, яким власники дуже гордились (адже не всі садиби були розташовані так близько до моря).

Див. також

Примітки

  1. ↑ Розвиток архітектури орієнтального напрямку на Південному березі Криму був пов'язаний з місцевою кримськотатарською традицією, етнознавчими студіями зодчих під час реставрації Бахчисарайського палацу у другій половині ХІХ ст... Виноградов В. «Пластичне оздоблення архітектури Ялти орієнтального напрямку 1880-х – 1910-х рр.» Вісник ХДАДМ.
  2. ↑ Основні визначні пам'ятки Сімеїзу — це численні аристократичні вілли початку ХХ століття. І це не дивно, адже в кінці ХІХ — початку ХХ століть це місце вважалося одним з найпрестижніших курортів для вищого суспільства в Російській Імперії. Найбільш цінні пам'ятки архітектури в Сімеїзі — це вілли «Ксенія», «Мрія», «Диво». Але найбільший інтерес викликає саме «Ксенія», яка колись була візитною карткою селища. Архів оригіналу за 2 січня 2018. Процитовано 31 липня 2015.
  3. ↑ Симеїзькі землі поділили між собою: князь Наришкін, граф Потоцький, граф Мілютін, князь Кочубей, граф Ревеліоті, граф Мордвинов. У 1828 році заводчик і землевласник І. А. Мальцов в Сімеїзі купив 30 десятин землі у Ф. Д. Ревеліоті. Архів оригіналу за 31 грудня 2017. Процитовано 31 липня 2015.
  4. ↑ а б «Новий Сімеїз, що займає західну частину маєтку, виник в 1903 році, продається ділянками, і розрісся в значне селище з 45 красивими дачами, розташованими правильним амфітеатром над "Дівою" і "Ченцем" - оригінальними скелями, живописно обмежуючими прекрасний пляж цього курорту» Г. Москвич "Путеводителе по Крыму" 1913 р. Архів оригіналу за 8 грудня 2017. Процитовано 3 серпня 2015.
  5. ↑ Богданов М.М., із збіднілих дворян Рязанської ryбернії. У родовому маєтку Браговка жили не тільки його батько Микола Дмитрович, але також сестра Софія Дмитрівна і брат Олександр Дмитрович Богданови. Софія Дмитрівна вийшла заміж за Павла Івановича Короб'їна. У них народилося троє доньок - Олена, Софія, Ольга і син Костянтин (згодом власник дачі «Селям» - прим.)... До переїзду в Крим на постійне місце проживання Н.Богданов служив інспектором в Російському страховому товаристві при правлінні в С. Петербурзі (будучи підручним у Лансере - прим.) і не мав постійної квартири. У справах служби їздив по всій країні, зупиняючись в готелях. Сім'я з 1907 року жила в Алупці на дачі Лутовинова (Лутовинови також мали помістя Нескучне поруч володінь Лансере - при.), куди він приїжджав на всі свята. У вересні 1909 жив на дачі Я. П. Семенова в Новому Сімеїзі. Архів оригіналу за 10 квітня 2016. Процитовано 3 серпня 2015.
  6. ↑ Член ради Сибірського Торгового банку, голова правління Російського страхового товариства, директор Товариства Російського перестрахування. За відомостями на 1906 рік власник 433 десятин землі в селі Смоліївка Рязанського повіту Рязанської губернії. Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 1 серпня 2015.
  7. ↑ Перша світова війна сприяла зростанню популярності міста як курорту та залученню інвестицій для його розвитку. По знову відкритій залізниці (1915) везуть до Євпаторії на лікування поранених офіцерів і нижніх чинів. Громадянська війна, за існуючим тоді висловом, перетворила Крим на всеросійське кладовище. Архів оригіналу за 7 травня 2015. Процитовано 31 липня 2015.
  8. ↑ З книжки-путівника Григорія Москвича «Путеводитель по Крыму». Путівник, «Редакция "Путеводителей"», 1911 р. Архів оригіналу за 31 грудня 2017. Процитовано 3 серпня 2015.
  9. ↑ І. І. Пузанов жив у Криму постійно до 1932 року. За всю виконану наукову і громадську роботу він був удостоєний звання професора без захисту дисертації. Але незважаючи на його звання і положення в суспільстві, Наказом № 2 від 20 грудня 1920 РНК Криму вілла його була націоналізована як і всі інші на півострові. Потім власників дач змусили їх викупити, після чого взяти в оренду і, врешті-решт, відібрали повністю. Архів оригіналу за 27 грудня 2017. Процитовано 1 серпня 2015.
  10. ↑ Після націоналізації дачі Катерина Леонідівна жила в Сімеїзі. Ще в 1923 році вона брала в оренду разом з Гуревичем колишні свої ванні приміщення для здачі їх курортникам. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 31 липня 2015.
  11. ↑ Після встановлення Радянської влади Вилежинський брав участь у створенні курорту, добудовував і ремонтував маєтки, стежив за джерелами, зсувами, відновлював Симєїзськую обсерваторію, зруйновану під час землетрусу 1927 На всі роботи були дані підтверджуючі документи. І, тим не менш, бідняцькі-батрацьких комітет визначив його експлуататором і дармоїдом відібравши у нього все: будинок, одяг, профспілкову картку, яка забезпечувала отримання продовольчого пайка, позбавили права голосу. Рік він з дружиною відсидів у масандрівському концтаборі. Коли Вацлав Едуардович вийшов на свободу, йому було 75 років. У нього нічого не залишилося і йому довелося оселитися з дружиною в будинку Мемета Ресуля. Він вимагав повернення майна та прав, але бідняцько-батрацьких комітет вимагав його виселення. Як склалася його доля надалі - невідомо. Але все, що з ним сталося - типово для багатьох власників дач залишилися жити в Сімеїзі після встановлення Радянської влади. Архів оригіналу за 27 грудня 2017. Процитовано 1 серпня 2015.
  12. ↑ Цей лікувальний заклад вважався одним з найкращих на території СРСР, не дарма за комуністичної влади здравниця носила ім'я В. І. Леніна, а в народі санаторій вважали другим «Артеком», де проходили курс лікування від туберкульозу діти з усіх союзних республік без винятку. Архів оригіналу за 19 квітня 2018. Процитовано 31 липня 2015.
  13. ↑ Пам'ятники архітектури місцевого значення АР Крим. Частина 3. Архів оригіналу за 9 грудня 2017. Процитовано 31 липня 2015.
  14. ↑ В даний час це корпус № 2 санаторію «Юність». Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 31 липня 2015.
  15. ↑ Місцеві жителі селища Сімеїз у Криму розповіли подробиці обвалення балкона спального корпусу дитячого санаторію Юність, в результаті якого загинула десятирічна дівчинка 30 травня 2013 року. Архів оригіналу за 3 квітня 2015. Процитовано 31 липня 2015.
  16. ↑ Також на території санаторію досі перебувають "ліві" будиночки, опечатані одразу після трагедії. Як зазначено у звіті Держфінінспекції за результатами перевірки, будиночки належать ПП "Спецсервіс". Будиночки були встановлені за договором, підписаним колишнім головним лікарем "Юності" Слюсаренко в 2011 році, і налічують 33 ліжко-місця. Архів оригіналу за 20 липня 2018. Процитовано 3 серпня 2015.
  17. ↑ Дерибан дитячого спеціалізованого протитуберкульозного санаторію «Юність» розпочався ще за прем'єрства пана С. Куніцина в АРК та голови адміністрації президента України Л. Д. Кучми - В. Медведчука. Якраз в цей час, головлікар санаторію ім. В. І. Леніна нині «Юність» Володимир Куликов не приховуючись займався підприємницькою діяльністю на території дитячого протитуберкульозного санаторію, він дозволив своєму зятю відкрити нелегальне кафе в дитячому кліматопавільйоні на пляжі, у якому продавали спиртні напої і т. д... В 2003 фірмі «Дімекс» були віддані в оренду деякі об'єкти санаторію, в тому числі унікальні кліматопавільони на пляжі. Відданий і третій корпус - дача Свіягіна, який офіційно вважається пам'яткою архітектури і має відповідну охоронну грамоту як культурну спадщину України. Архів оригіналу за 19 квітня 2018. Процитовано 31 липня 2015.
  18. ↑ І знову чиновники продали олігархам те, що належить народу, а найголовніше хворим дітям! Дитячий санаторій "Юність" розірваний на шматки, а на санаторному пляжі уже котедж «Газпрому». Архів оригіналу за 5 квітня 2016. Процитовано 3 серпня 2015.
  19. ↑ Культурна спадщина Росії, Симеїз. Архів оригіналу за 8 травня 2019. Процитовано 1 серпня 2015.
  20. ↑ Катерина Леонідівна Лансере (донька Леоніда Захаровича Лансере). Чоловік: Костянтин Павлович Коробїн (28.11.1870 - 1919/1920, Крим). Архів оригіналу за 23 вересня 2015.
  21. ↑ У 1906 році з ініціативи Я. П. Семенова була створена «Спільнота благоустрою селища», почесним членом якого він був. Всього до 1913 року за проектами (частина з них - у співавторстві з Н. П. Красновим) Якова Семенова були побудовані 18 з 38 дач Нового Сімеїзу, при цьому навряд чи в селищі в цей період було зведено хоч одну будівлю, до якої не мав би відношення «військовий інженер» Семенов. За свою роботу Яків Петрович отримав звання генерал-майора. Архів оригіналу за 26 липня 2020. Процитовано 7 червня 2022.
  22. ↑ Житлова і громадська архітектура Ялти орієнтального напрямку формально поєднувала декоративні форми культової, з різних джерел, ісламської архітектури. Однак, її світський характер дозволяв зодчим ретельно наслідувати і, водночас, довільно трактувати зовнішні архітектурні об'єми, та їхнє оздоблення, що мали культове значення. Ритуальні шерфе об’ємів, схожих на мінарети, планувалися як майданчики (бельведери) і декорувалися пластикою з мотивами гіриху та іслімі.... Виноградов В. «Пластичне оздоблення архітектури Ялти орієнтального напрямку 1880-х – 1910-х рр.» Вісник ХДАДМ.

Джерела

  • «Памятники культуры и истории УССР». Наукова думка. — Киев, 1987.;
  • Виноградов В. Е. «Романтизм в архитектурной среде Ялты». Ялтинский Orient: моногр. / В. Е. Виноградов.: «Фирма „Салта“ ЛТД». 2012. – 88 с.: 175 іл.;
  • Саїд. Едвард В. «Орієнталізм» / Пер. з англ. В. Шовкун. — К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2001. – 511 с.;
  • Виноградов В. «Пластичне оздоблення архітектури Ялти орієнтального напрямку 1880-х – 1910-х рр.» Вісник ХДАДМ. УДК 73.04:72(477.75) «1880-1910»;
  • Петрова М. М. «Симеиз: путешествие по старым дачам». Путівник, «Сонат», 2006. — 176 с. ISBN 966-8111-65-6.
  • Григорій Москвич «Путеводитель по Крыму». Путівник, «Редакция „Путеводителей“», 1911;
  • Кузьменко В. М. «Новый–Симеиз и его окрестности на Южном берегу Крыма». «Т-во скоропечатны А. А. Левинсон», 1913. — 77 с.;
  • Кузьменко В. М. «Очерки Южного берега и горной части Крыма».

Посилання