|
Вікулов Сергій Юрійович
Сергій Юрійович Вікулов (24 червня 1957, Чита, Забайкальський край, СРСР) — радянський хокеїст, захисник. Спортивна кар'єраНародився у Читі. 1967 року його родина переїхала до Новокузнецька з Братська. До хокейної секції займався музикою, грав на акордеоні. В юнацькій команді «Металурга» його тренером був Володимир Якович Чернов, у молодіжній — Віктор Олександрович Мосалов. До сезону 1975/1976 готувався у складі команди майстрів, але в чемпіонаті грав за інший колектив — «Суднобудівельник» з міста Совєтська Гавань Хабаровського краю. 1977 року його гра сподобалася Володимиру Єлизарову і той порекомендував молодого гравця тренерам московського ЦСКА Костянтину Локтєву і ризького «Динамо» Віктору Тихонову. Першим надійшло запрошення з Латвії і Сергій Вікулов зробив вибір на користь цього клубу. Влітку Віктора Тихонова призначили керманичем «армійців» і він мав намір взяти до Москви і Вікулова, але не вдалося отримати згоду від керівництва «Динамо». По три сезони виступав під керівництвом Евалда Грабовського[ru] і Володимира Юрзінова. При першому команда шукала успіху біля воріт суперника, що цілком влаштовувало атакувального захисника, а кредом другого була більш раціональна гра — від оборони. Вікулову навіть забороняли брати участь в наступальних комбінаціях. Це стало одним з основних чинників у пошуках нового клубу. 1984 року переїхав до Іжевська, де одним з лідерів був вихованець новокузнецького хокею Сергій Абрамов. Отримав номер «16», під яким виступав минулого сезону Вадим Сибірко (найбільше відомий по виступам за київський «Сокіл»). У першому сезоні його партнером був досвідчений Віктор Соколов, а в наступному — почав грати у першій парі разом з Сергієм Лубніним. Вікулов вважає «Іжсталь» найкращою командою в своїй кар'єрі. Багато його партнерів були досить висококваліфікованими хокеїстами, керівництво команди виконувало свої обіцянки. У сезоні 1986/1987 став найрезультативнішим захисником «сталеварів» — 49 очок (21+28). 7 березня 1987 року провів найрезультативнішу гру в своїй кар'єрі. «Іжсталь» перебувала на другому місці у перехідному турнірі команд вищої і першої ліг, а лідером з великим відривом було ярославське «Торпедо». Реальні шанси на другу позицію також мало усть-каменогорське «Торпедо», котре мало найкращу атакувальну ланку в турнірі Борис Александров — Андрій Соловйов[ru] — Ігор Кузнецов. Того дня грали проти Спортивного клубу імені Урицького, який міг посісти четверте місце і потрапити до еліти через додаткові матчі. Обом клубам потрібна була лише перемога. Перший тайм завершився внічию — 2:2. У середині другого господарі поступалися в три шайби (2:5) і в них нічого не виходило у нападі. Навіть перша ланка «Іжсталі» Сергій Абрамов — Олександр Орлов — Ігор Орлов виглядала беззубо. Дещо покращує становище гол Віталія Гросмана[ru]. У цій ситуації Абрамов змінює тактику і постійно грає на Вікулова. І вже до кінця другого періоду атакувальний захисник відзначається у воротах казанця Сергія Абрамова, але арбітр її не зараховує: після потужного кидка з середини майданчика шайба прорвала сітку воріт і відлетіла назад в поле. У третьому періоді п'ятірка Абрамова провела па полі половину часу, а Сергій Вікулов відзначився тричі за п'ять хвилин (рахунок став нічийним — 6:6). На останній хвилині влучний кидок Сергія Абрамова забезпечив господарям необхідні два очки. Того вечора вболівальники «Іжсталі» виносили Сергія Вікулова з Палацу спорту на руках. Наступного сезону, під керівництвом нового тренера, «Іжсталь» повертається до вищої ліги, але команда вже відчувала брак кваліфікованих гравців (зокрема, перейшов до «Сокола» Сергій Лубнін). При 14-ти учасниках «сталевари» не змогли потрапити до першої десятки і вкотре продовжили сезон у перехідному турнірі. На першому етапі Вікулов знову найрезультативніший гравець захисту (5 закинутих шайб). 5 лютого 1988 року «Іжсталь» зазнала найбільшої поразки в чемпіонаті СРСР від усть-каменогорського «Торпедо» (3:15). Сергій Вікулов був одним з небагатьох іжевців, хто продовжував боротися до фінальної сирени, він закинув останню шайбу своєї команди. Після гри тренер Микола Соловйов звинуватив у поразці братів Орлових і лише Вікулов став на захист легендарних гравців клубу «сталеварів». Очільник команди запропонував йому піти з «Іжсталі». Півтора року працював під керівництвом Геннадія Цигурова[en] у челябінському «Тракторі». У сезоні 1988/1989 приз «Найрезультативнішому захисникові» вищої ліги отримав «спартаківець» Володимир Тюриков — 23 очка (10+13), але найбільшу кількість балів у турнірі набрав Вікулов — 27 (13+14)[1][2][3]. У трьох матчах відзначився дублями: ризькому «Динамо», київському «Соколу» і московському «Динамо» (Володимиру Мишкіну). По завершенні сезону вирішив повернутися до Риги, але Цигуров мав іншу думку. Сторони не знайшли порозуміння і Вікулов отримав від федерації річну дискаліфікацію. У сезоні 1990/1991 захищав кольори мінського «Динамо», куди його покликав колишній партнер по прибалтійському клубі Володимир Крикунов[en]. Білоруський колектив був аутсайдером вищої ліги і весь час грав від оборони. Сергій Вікулов так і не зміг вписатися в тактичну схему мінчан, і через рік перейшов до німецького «Ратінгена», де була багато радянських хокеїстів: Андрій Карпін, Володимир Квапп, Віталій Гросман[ru], Сергій Свєтлов, Ігор Кузнецов, Володимир Новосьолов, Олександр Вунш, Олександр Енгель, Андрій Фукс, Борис Фукс, Олександр Генце, Анатолій Антипов, Валерій Константинов і Герман Волгін[ru]. У першому сезоні «Ратінген» здобув путівку до бундесліги, а в наступних — боровся за виживання в еліті німецького хокею. Протягом трьох сезонів Сергій Вікулов ставав найрезультативнішим захисником команди. Разом з Олександром Енгелем і Віталієм Гросманом у 1994 році перейшов до клубу «Кассель Гаскіс». Найрезультативнішим захисником команди став канадець Грег Джонстон, а Сергій Вікулов показав другий результат — 28 балів у 51 грі. Наступні п'ять сезонів виступав за німецькі команди нижчих дивізіонів. Завершив виступи на льодових майданчиках у 43 роки, в елітних лігах Радянського Союзу і Німеччини провів 512 матчів (74+124). Декілька років працював у Німеччині дитячим тренером. У сезоні 2002/2003 входив до тренерського штабу клубу «Металург» (Лієпая). До Латвії його заприсив менеджер клубу і колишній партнер по «Динамо» Михайло Васильонок[en]. Того сезону «Металургс» став чемпіоном Латвії і п'ятим у Східноєвропейській лізі. До СЄХЛ входили клуби з Білорусі, Латвії, України і Росії, і приходилося долати чималі відстані. Таке життя набридло Вікулову під час ігрової кар'єри і по завершенні сезону повернувся до Німеччини. Мешкає в Дюссельдорфі, працює водієм рейсового автобуса[4].
Статистика
Примітки
Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
