Внутрішній світ

Внутрішній і зовнішній світ — поняття, що фіксують відмінність між усім тим, що відноситься до явищ психіки людини, і тим, що не відноситься до неї[1]. У сучасній психології такий поділ більше не проводиться[2], хоча термін «внутрішній світ» може використовуватися як синонім слова «психіка».[3]

Словосполучення «внутрішній світ» може також позначати стан внутрішнього спокою й умиротворення, або навіть внутрішні органи[4] людини.

Психологія і біологія

У внутрішньому світі формуються уявлення[ru] і уявні образи, серед яких за рахунок самосвідомості може бути і образ самого внутрішнього світу. Внутрішній світ людини можна вважати словесною метафорою, яка визначає віртуальну реальність, яка моделюється електрохімічними процесами взаємодії нейронів.[5]

Унікальний вигляд і неповторний внутрішній світ людини складається з безлічі складових: спадковості, особливостей внутрішньоутробного розвитку, типу нервової системи і сформованого характеру, природних здібностей і вибраних інтересів, життєвого досвіду і впливу оточуючих, заявлених цінностей та переконань, глибинних (самою людиною не усвідомлювані) установок, а також багато чого іншого.

В емоційному відношенні внутрішній світ, на структуру якого впливають архетипи, лише реагує на навколишнє, а не відтворює його.

Мюллер і Гельмгольц законом специфічної енергії[ru] показали, що кожен орган почуттів збуджує власне відчуття, а разом вони «розфарбовують» навколишній світ.

У радянській психології поняття «внутрішній світ» розроблялося Б. Г. Ананьєвим. Він вважав, що внутрішній світ особистості поряд з її інтраіндивідуальною структурою і організацією особистісних властивостей визначається різноманіттям зв'язків особистості з суспільством в цілому, різними соціальними групами та інституціями.[6] Людина розвивається у взаємодії зі світом протягом усього життєвого шляху в динаміці екстеріорізації та інтеріоризації. За Б. Г. Ананьєвим внутрішній світ людини разом з відображенням дійсності є складовою частиною свідомості. У внутрішньому світі відбувається певна робота, яка потім екстеріорізірується в процесі діяльності. Людина, як суб'єкт діяльності, постійно змінюється в процесі її здійснення.[7] Особистість виробляє неповторний внесок у суспільний розвиток шляхом екстеріорізації свого внутрішнього світу. Саме в продуктах екстеріорізації внутрішнього світу можливе спостереження індивідуальності.

За Ворфом на сприйняття світу вирішальний вплив справляє мова, на якій думає індивід. Згідно гештальтпсихології, світ постійно «добудовується» в свідомості.

Філософія і релігія

В демокрітовій течії внутрішній світ вважається свого роду продовженням, відтворенням дійсного світу, його копією, відфільтрованої сприйняттям і перетвореної відповідно до цілей і завдань життя людини.

За Платоном внутрішній світ людини не повідомляється безпосередньо з «світом ідей»: для того щоб «пригадати» ідею, людині необхідно знайти її «відблиск» в доступному почуттям матеріальному світі.

У кабалі питання про духовний світ розглядається в «системі п'яти світів»[ru], які розуміються, як ступеня приховування повного обсягу природи, рівні свідомості суб'єкта.

У гностичній традиції ідеальний внутрішній світ існує самостійним змістом, незалежним від світу матеріального.

Див. також

Примітки

  1. ↑ Энциклопедия эпистемологии и философии науки. Архів оригіналу за 24 жовтня 2020. Процитовано 22 жовтня 2020.
  2. ↑ Философский энциклопедический словарь. Архів оригіналу за 24 жовтня 2020. Процитовано 22 жовтня 2020.
  3. ↑ Энциклопедический словарь по психологии и педагогике. 2013.
  4. ↑ Эндоскопия: путешествие во внутренний мир человека. Архів оригіналу за 15 червня 2021. Процитовано 22 жовтня 2020.
  5. ↑ Крис ФРИТ - "Мозг и душа" Глава 5. Архів оригіналу за 19 січня 2017. Процитовано 22 жовтня 2020.
  6. ↑ Ананьев Б. Г. Психология и проблемы человекознания. Москва-Воронеж. 1996.
  7. ↑ Ананьев Б. Г. Человек как предмет познания. — СПб.: Питер, 2001.

Література

Посилання