Вересовий трунок
«Вересовий трунок» дослівно «Вересовий ель» — балада Роберта Льюїса Стівенсона (1890). В оригіналі має також підзаголовок «Галловейська легенда» (англ. A Galloway Legend), за назвою місцевості Галловей на південному заході Шотландії. Історія створенняРоберт Луїс Стівенсон, автор пригодницьких романів, у віці тридцять років написав баладу про незламність у боротьбі за волю і незалежність. Зазвичай, митець брав за основу якусь старовинну легенду й опрацьовував її. Основою балади Р. Стівенсона «Вересовий трунок» стала одна із давніх шотландських легенд, яка розповідала про легендарний народ — піктів. Це найдавніший з відомих народів, які населяли Шотландію. Вперше про піктів згадується у 297 році нашої ери. Пікти боролися проти різних ворогів. Інколи вони програвали битви, втрачали території, але вперто знову воювали за свою землю. У IX столітті пікти були підкорені скоттами, тобто шотландцями, після чого змішалися з представниками інших народностей і перестали існувати як окремий народ. Стівенсон використав легендарне уявлення про піктів і створив сюжетну лінію балади навколо таємниці. Це типово для фольклорних баладах, коли герой повинен розкрити таємницю і звільнити чарівну силу. У баладі «Вересовий трунок» автор втілив одвічне прагнення народу до волі. Вважають, що Стівенсон взяв за основу свого сюжету відому «Пісню про Нібелунгів». Епізод, у якому, Хаген мотивує відмову розкрити місце знаходження скарбу тим, що поклявся трьом братам-королям зберігати таємницю, поки живий хоча б один з трьох (а до цього моменту з усіх трьох лише Гюнтер був живим). Після вбивства Гюнтера він заявляє, що тепер таємниця помре разом з ним. Сюжет і композиція твору«Балада про вересовий трунок» — зразок героїчної балади. Балада складається з 11 восьмивіршів (римуються лише парні рядки). Вона написана мовою, стилізованою під старовину. Темою балади є трагічна загибель народу піктів у боротьбі зі скоттами. В експозиції автор оспівує вересовий напій, у зачині розкриває характер і звичаї піктів. Зав'язкою в баладі є захват території піктів загарбниками, знищення маленького народу. Двох останніх представників, батька і сина, привели до короля. Король обіцяє зберегти піктам життя, якщо вони відкриють таємницю приготування хмільного напою з вересу. Старий батько погоджується відкрити таємницю, але просить вкинути сина в море, ніби йому соромно зраджувати на очах у сина. Кульмінацією є епізод, у якому завойовники виконують прохання старого і юнака кидають у море. Після цього настає розв'язка: батько, усвідомлюючи невідворотність загибелі, вибирає для сина миттєву смерть. А старий помирає останнім, однак не віддає ворогам священної таємниці. Мене ж не злякає тортура. Смерть мені не страшна, І вересового трунку Зі мною помре таїна! Художні образиБатько — «останній пікт на землі» відважний, миролюбний і працьовитий, як і весь народ. Уміє варити трунок, який давав людям силу та повертав молодість. Чудодійний напій був «за мед солодший, Міцніший, аніж вино». Герой, як і його син, безіменний, тому що він є народ. Умови життя пивоварів були тяжкими, та вони були терплячими і невибагливими. Пікти мали свою культуру, звичаї, жили власними маленькими радощами, були самодостатніми. Пікти боролися проти ворогів, вперто захищали свою землю. Невисокий на зріст, як і всі пікти, старий мовчазним презирством і ненавистю до вбивць народу морально вивищується над сидячим у сідлі королем. Він усвідомлює, що загибель невідворотна і вибирає для сина кращу (миттєву) смерть. Рішуче звернення безоружного пікта до короля: «Немов горобчик цвірінькав, Мова лилася дзвінка». Відкритий погляд героя: жодного разу не відвів очей, трималися з сином впевнено і гідно. А старий помирає останнім, однак не віддає ворогам священної таємниці, яку" клявся повік берегти". Вороги можуть забрати в нього життя, але не його волю і любов до батьківщини. Син — хлопець «отрочих літ», гідний батькової гордості: «Не смію я честь продавати, Як в очі дивиться син». У нього «мале, мов дитяче, тіло», він «ще не мав бороди». Юний пікт шанує батька, удвох вони сприймаються як єдине ціле: разом стояли, разом мовчали, разом не відвели погляду й протистояли ворогові. Король Шотландії вирішив заволодіти секретом приготування напою. Він асоціюється з жахом («жахались»), його сила — зброя, яка несе смерть. «Володар шотландський» прагне «знищити їх до ноги». Завойовник вражений сміливістю і не розуміє, звідки у невисоких на зріст людей стільки відваги". Король іде на підступну хитрість: пропонує життя в обмін на секрет приготування вересового напою. Він не здатний збагнути секрет стійкості. Перемога не на його боці, можновладець і в кінці такий же "похмурий, Думу він думав свою: «Владар вересового краю — Чом з вересу трунку не п'ю?». Образ вітчизни, національні цінності якої так геройськи захищають пікти, страждальний і величний. Червоний верес, немов кров полеглих броварів. Вражають маленькі, неначе дитячі, могилки, квіти вересу, що ростуть на них; «В могилках, немов дитячих, На кожній червоній горі, Лежали під квітом червоним Поснулі навік броварі». Фольклорні мотивиУ баладі розгортається боротьба між добром і злом, як і властиво фольклорним баладам. Портрети персонажів, як і у фольклорі, подані окремими штрихами. Автор не називає імен героїв, цим підкреслюючи втілені у них певні ідеї. З одного боку є жорстокий і підступний король зі своїми васалами, а з іншого — батько і син як представники племені піктів. Також наявні й інші фольклорні елементи: природа оживлена, є повтори, яскраві діалоги, епітети, метафори, гіперболи тощо. Символіка у баладіВересовий трунок для піктів є символом, святинею. Це — багатозначний символ. Він утілює любов до рідної землі, є символом пролитої у боротьбі за незалежність крові. Стівенсон наголошує, що цей напій пікти разом варили і разом пили, оспівували у піснях. «Маленький народ» свято беріг рецепт приготування. Це символ нескореності ворогам, він дорожчий за життя. У Шотландії верес символізує удачу, чистоту і захист. Квіти бувають різного кольору: рожевого, білого, червоного. Проте автор неодноразово привертає увагу до червоного кольору вересу. Червоний колір неодноразово згадується у творі, стаючи символічним. Король полював на піктів на горі, вкритій червоними квітами. Вересовими пелюстками вкривали тіла померлих і тих, хто помирає. Квітуючий верес був свідком героїчної загибелі батька і сина. Художні засобиАвтор використовує різні художні тропи, щоб розкрити прагнення до незалежності і волі.
Перекладачі вірша українською мовою
Український перекладач вживає щодо напою епітет «чарівний», розповідаючи про те, як цей трунок робив долю піктів радісною. Є. Крижевич двічі використовує означення «червоний» — до слів «гора» і «квіт» (вересу), і ці словосполучення з'являються після опису побоїща. Цей колір, що традиційно символізує пролиту кров, покликаний нагадувати про трагедію цілого народу Екранізація балади
Див. такожПримітки
Джерела
Посилання
|