Венера Есквілінська

Венера Есквілінська

італ. Venere esquilina
Творець:	Невідомий
Час створення:	близько 50 р. н. е.
Висота:	155 см
Матеріал:	мармур
Жанр:	ню
Зберігається:	Рим, Італія
Музей:	Капітолійські музеї
Венера Есквілінська у Вікісховищі

Вене́ра Есквілі́нська (італ. Venere esquilina) — давньоримська мармурова статуя жінки, яка заплітає коси. Виконана у масштабі, дещо меншим за натуральну величину.

Історія

Знайдена у 1874 році у Римі на Площі Данте (Piazza Dante) на Есквілінському пагорбі під час масштабного будівництва у центрі міста, пов'язаного з проголошенням його столицею щойно об'єднаної Італії. Можливо, знахідка пов'язана з місцем колишніх «Садів Ламнія»[1], багатим на скульптурні артефакти: саме тут раніше були знайдені «Діти Ніоби», «Лаокоон та його сини», погруддя імператора Коммода в образі Геракла і «Дискобол» (у 1885 році тут був знайдений ще і «Борець із Квірінала»). Статуя потрапила до зібрання Капітолійських музеїв, де перебуває донині. Звичайним місцем експозиції є музей Centrale Montemartini[2].

За стилем виконання Есквілінська Венера є зразком «еклетичної» неоаттичної школи скульптора Пасітеля (Πασιτέλης), яка поєднувала елементи різних інших шкіл — ідею оголеної жіночої форми Праксітеля; обличчя, м'язистий торс і маленькі високі груди суворого стилю V ст. до н. е.; стулені стегна, притаманні елліністичним скульптурам.

Руки статуї втрачені, ймовірно, після падіння з п'єдесталу у часи, коли парк із занепадом античної культури був занедбаний. На відміну від «Венери Медічі» руки Венери Есквілінської так і не були відреставровані. Втім, у численних варіацій на тему цієї скульптури руки присутні.

Опис

Л. Альма-Тадема Модель скульптора, 1877

Нема однозначної думки, кого зображує ця статуя. Одні вважають її зображенням Венери (можливо, типом «Афродіта Анадіомена» — «виходяча з моря»), інші — фігурою смертної жінки, яка зав'язує пов'язку (жіночою версією «Діадумена»).

Італійський історик Лічиніо Глорі (Licinio Glori) виказав у 1955 році припущення, що «Венера» — це зображення давньоєгипетської богині Ізіди чи портрет цариці Клеопатри VII. Підтвердженням тому є зображення кобри на посуді праворуч статуї, яку тлумачать у цьому разі як священний урей єгипетських фараонів[3][4][5][6].

У 1994 році інший італійський дослідник, Паоло Морено (Paolo Moreno) вивчив скульптурні портрети Клеопатри з музеїв Берліна і Ватикану, а також її зображення на монетах. Порівнявши їх з рисами Венери Есквілінської, він дійшов висновку, що між ними існує деяка схожість.

Британський письменник й історик мистецтва К. М. Кларк стверджує, що пропорції «Венери» не збігаються з ідеалами класичного періоду:

Проте вона бажана, компактна, пропорційна, у дійсності її пропорції розраховані за простою математичною шкалою. Одиниця вимірювання — голова. Зріст її становить сім голів, відстань між грудьми, від грудей до пупка, і від пупка до промежини — одна голова[7]

.

На думку іншого дослідника «Есквілінська Венера — аномальний витвір, бо тіло змодельоване з любострастям, що майже виходить за межу, яка відділює оголену натуру від просто голої, голова виконана з архаїчною важкістю, у стилі першої половини V століття»[8].

Е. Пойнтер Діадумена, 1884

Наслідування

Протягом десятиліття після відкриття статуї з'явилося одразу кілька витворів, створених під її враженням. Найвидатнішими слід визнати «Модель скульптора» сера Л. Альма-Тадеми (1877) і «Діадумену» Е. Пойнтера (1884). Обидві зображують жінку зі стрічкою, якою вона зав'язує волосся (як у статуй типу «Діадумен»). Перша готується позувати скульптору, друга — до купання. Пойнтер вважав, що його графічна реконструкція фігури є найправильнішою: на потилиці статуї помітні залишки мізинця лівої руки. Він припустив, що її ліва рука тримала волосся, у той час як права накручувала стрічку. Примітно, що тепер у музеї Centrale Montemartini Венеру зазвичай експонують перед «басейном» (скляною поверхнею), щоб підкреслити це її тлумачення як купальниці.

Інше

У Луврі зберігається жіночий торс, аналогічний за стилем і будовою Венері Есквілінській. На думку К. М. Кларка він являє собою, як і «Венера», копію ІІ століття незбереженого давньогрецького бронзового оригіналу.

Галерея

• 
  Вигляд спереду
• 
  Вигляд спереду
• 
  Вигляд справа
• 
  Голова
• 
  Вигляд ззаду
• 
  Торс з Лувру. ІІ ст. н. е.
• 
  Торс з Лувру

Примітки

1. "The identification is attractive, but not certain, according to Lawrence Richardson, A new Topographical Dictionary of Ancient Rome, s.v. «Horti Lamiani».
2. Musei Capitolini: Museo Montemartini. Архів оригіналу за 6 грудня 2006. Процитовано 21 березня 2016.
3. Das Gesicht der Göttin., 16.10.2006, Der Spiegel. Hamburg 2006, 42, S. 181
4. Berthold Seewald, So sah Kleopatra wirklich aus, Die Welt, 26 October 2006 (нім.) [1] [Архівовано 16 липня 2011 у Wayback Machine.]
5. Bernard Andreae, Dorothea Gall, Günter Grimm, Heinz Heinen et al., «Kleopatra und die Caesaren», hrsg. von Ortrud Westheider, Karsten Müller (2006: Munich, Hirmer Verlag)
6. Cleo Uncovered (exhibition review of «Cleopatra and the Caesars»), Current World Archaeology 20, pages 42–43.
7. Кларк К. Нагота в искусстве : исследование идеальной формы / Пер. с англ.: М. В. Куренной и др. — СПб., 2004. — С. 93—94.
8. Robinson: «the Esquiline Venus is an anomalous work, for while the body is modelled with a voluptuousness that almost oversteps the line dividing the nude from the naked, the head is treated with archaic severity, in the style of the first half of the fifth century», цит. за Edmund von Mach, A Handbook of Greek and Roman Sculpture 1905, plate 318 and p 348f.

Література

• Mary Beard, 'Archaeology and Collecting in late-nineteenth century Rome', from exhibition catalogue to the Royal Academy exhibition «Ancient Art to Post-Impressionism — Masterpieces from the Ny Carlsberg Glyptotek, Copenhagen»
• Charles Waldstein, 'Pasiteles and Arkesilaos, the Venus Genetrix and the Venus of the Esquiline' [Архівовано 28 липня 2020 у Wayback Machine.], The American Journal of Archaeology and of the History of the Fine Arts, Vol. 3, No. 1/2 (Jun., 1887), pp. 1–13

Чи це зображення Клеопатри?

• Das Gesicht der Göttin., 16.10.2006, Der Spiegel. Hamburg 2006, 42, S. 181
• Berthold Seewald, So sah Kleopatra wirklich aus, Die Welt, 26 October 2006 (нім.) [2] [Архівовано 16 липня 2011 у Wayback Machine.]
• Bernard Andreae, Dorothea Gall, Günter Grimm, Heinz Heinen et al., «Kleopatra und die Caesaren», hrsg. von Ortrud Westheider, Karsten Müller (2006: Munich, Hirmer Verlag)
• Cleo Uncovered (exhibition review of «Cleopatra and the Caesars»), Current World Archaeology 20, pages 42–43

Посилання

• 3D-модель торса з Лувру засобами фотометричної зйомки [Архівовано 23 березня 2016 у Wayback Machine.] (англ.)
• Buffalo — more images, including back view [Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Exposed: The Victorian Nude: Room guide: Classical statues — Tate [Архівовано 31 травня 2016 у Wayback Machine.]
• Indiana — images [Архівовано 16 вересня 2006 у Wayback Machine.] (specifically here and here).

Портал «Мистецтво»   Портал «Скульптура»