ВарсануфітиВарсануфіти (також варсануфійці або берсуноуфіти) були монофізитською нехалкедонською християнською сектою в Єгипті між кінцем VI і початком ІХ століття. Відповідно до Тимофія Константинопольського та «Історії александрійських патріархів», секта отримала назву від якогось Варсануфія, який прийняв титул єпископа.[1][2] Вони були зараховані до числа акефалів (без лідерів), які відокремилися від основного монофізитського патріархату Александрії під час правління імператора Зенона (474–491) через Генотикон (482).[1][2] За часів патріарха Даміана (578–607) вони розробили чітку ієрархію, відокремившись від акефалів.[1][3] Варсануфійці обмежувалися Александрією та кількома селами у східній дельті Нілу. У них, здається, не було більше трьох єпископів.[4] Патріарх Агафон (661–677) викупив деяких варсануфіїв-втікачів разом із членами своєї пастви, змусивши деяких навернутись.[5] Під час правління патріарха Александра II (705–730) деякі варсануфії з Аль-Муни були навернені назад до ортодоксального монофізитства Іоанном Са, а інші — Ісааком Саманудським.[2][6] Приблизно в той же час підприємливий державний службовець-християнин отримав дозвіл від губернатора Курри ібн Шаріка стягувати подвійну звичайну джизью (податок) з варсануфітів та інших розкольників (гаянів і юліанітів). Це мало наслідком повернення багатьох до патріарха.[7][8] За Патріарха Михайла I (744–768) єпископ Іван Себеннітський навернув багатьох варсануфітів у православ’я.[9] На початку ІХ століття секта існувала в основному в Фуштаті.[1] Близько 810 р. його очолювали два єпископи, Георгій та його син Авраам.[2][10] Патріарх Марк II хрестив їх у монастирі Святого Мини і висвятив у православні єпископи (правда, без єпархій).[2][9] Незабаром відбулася оправославлення решти руху.[2] Марк призначив Георгія та Авраама першими єпископствами, які стали доступними.[10] Для Івана це був Танбудха, для Авраама Атріпе. Примирення варсануфітів вимагало деякого викривлення канонічного права.[9] Наприклад, немає жодних доказів того, що Іван овдовів або розлучився зі своєю дружиною.[11] Марк II також перебудував і освятив одну з колишніх церков Варсануфітів.[12][13] На основі уривку з Софронія (помер у 638 р.), Ар’є Кофський пов’язує їх із вченням Варсанофія з Гази, а не з невідомим іншим єпископом.[1] Курт Шімке також розглядає їх як послідовників халкедонських аскетів у Газі і насамперед чернечого руху.[14] Примітки
Бібліографія
|