Вальтер Ґрайнер
Ва́льтер Ґра́йнер (нім. Walter Greiner; 29 жовтня 1935, Нойенбау[de], Юденбах, Тюрингія, Третій Рейх — 5 жовтня 2016) — німецький фізик, що працював у галузі теоретичної ядерної фізики і фізики важких іонів, автор багатотомного курсу теоретичної фізики[4][5][6]. ЖиттєписВальтер Ґрайнер народився 29 жовтня 1935 рок у Ноєнбау[de] (тепер у складі общини Юденбах, район Зоннеберг, Тюрингія). У 1956 році він вступив до Франкфуртського університету імені Йоганна Вольфганга Гете, де вивчав фізику та математику, а у 1958 році закінчив його, здобувши ступінь бакалавра. У 1960 році Ґрайнер отримав ступінь магістра у Дармштадтській вищій технічній школі, захистивши кваліфікаційну роботу під назвою «Плазмові реактори»[7][8]. У 1960—1962 роках Ґрайнер працював у Фрайбурзькому університеті. Там же у 1961 році він захистив дисертацію на тему «Ядерна поляризація в мюонних атомах» (нім. Die Kernpolarisation in μ-Mesonenatomen), його науковим керівником був Ганс Маршалл[de]. У 1962—1964 роках Ґрайнер був співробітником Університету Меріленду обіймаючи посаду асистента[7][8]. У 1964 році Ґрайнер прийняв пропозицію очолити кафедру теоретичної фізики Франкфуртського університету, і з січня 1965 року став професором цього університету. У 1965—1995 роках він був директором Інституту теоретичної фізики Франкфуртського університету, а у 2001—2002 роках — деканом фізичного факультету. У 2003 році, разом з Вольфом Зінґером[de], виступив співзасновником Франкфуртського інституту перспективних досліджень[de][7][8]. Наукові здобуткиУ 1960-х роках Вальтер Ґрайнер провадив дослідження, пов'язані з островами стабільності ізотопів надважких елементів, а також з кількісним описом властивостей надважких ядер. Отримані результати стали важливим внеском у фізику важких іонів, а також у роботи, пов'язані із синтезом нових елементів[5]. Низка його робіт була присвячена розвитку квантової електродинаміки сильних та надкритичних полів. Зокрема, він досліджував спонтанний розпад електрон-позитронного вакууму у надкритичних електричних полях, надважкі квазімолекули, дельта-електронну та позитронну емісію при зіткненнях важких іонів важких іонів[6]. Протягом останніх років життя його увага була прикута до дослідження гарячої та щільної ядерної матерії та можливого в ній фазового переходу, розширення таблиці Менделєєва у нових напрямах — дивність та антиматерія, створення щільних кластерів матерії та антиматерії[6]. Ґрайнер був автором понад 700 статей у наукових журналах, а також низки книг. Зокрема, його 14-томний курс теоретичної фізики, що виданий німецькою мовою й перекладений іншими мова й англійською у тому числі, став класичним підручником з ядерної фізики. Понад 40 його колишніх студентів очолили кафедри чи обійняли професорські посади у наукових закладах світу[6]. Нагороди, премії та почесні звання
БібліографіяКурс теоретичної фізики
Інші книги
Примітки
Посилання
|