|
Білий Ігнат Архипович
 Ігна́т Архи́пович Бі́лий (рос. Игна́т Архи́пович Би́лый) (1 січня 1887, хутір Добровільний Темрюцького повіту Кубанської області — 28 березня 1973, Нью-Йорк, США) — громадський і політичний діяч Кубанської Народної Республіки, прибічник політичного союзу російського козацтва з Україною. БіографіяНайактивніші представники козачої еміграції в Європі 20-30 років ХХ століття по різному бачили майбутнє свого народу. Хтось мріяв про відновлення козачого життя в «єдиній і неділимій» імперській Росії, як це було за царя. А хтось бажав створення на Дону і Кубані незалежної держави – так званої «Козакії». Дуже часто прихильники «козакійства» вороже ставилися і до росіян, і до українців, бачачи західний кордон своєї держави аж на Дніпрі, але були серед «козакійців» і більш розумні діячі, що слушно тямили, що тільки разом, в дружній єдності, українці й донці матимуть шанс побороти деспотичний сталінський режим. Найбільшим апологетом політичного союзу Дону і України в ці роки був Ігнат Білий. Народився він 1 січня 1887-го року на хуторі Добровільному, що 1904-го року перейменовано в станицю Ольгинську, в бідній козачій сім'ї. Приналежність до козацького стану з одного боку, і українське оточення, в якому він зростав, з іншого, зробили Ігната Білого дуже чутливим як до козачих, так і до українських проблем. В Епоху Визвольних Змагань, ставши одним із діячів незалежної Кубанської Народної Республіки, Білий постійно агітував за політичний союз Кубані і України, декілька разів очолюючи дипломатичну місію від кубанського уряду до уряду УНР. Сумну звістку про знищення більшовиками Кубанської республіки Ігнат Білий зустрів саме в Україні, ставши майже відразу, по знищенні більшовиками УНР, політичним емігрантом у Польщі, звідки незабаром перебрався до Чехословаччини. Ось що пише про Ігната Білого дослідник Сергій Ткачов:
Але козацьке відчуття ніколи не залишало души Ігната Білого. Там же, у Празі, він розпочинає видання двомовного журналу «Вольное казачество – Вільне Козацтво», що дуже скоро став знаменом політичної боротьби за незалежну Козакію. Журнал виходив двічі на місяць українською та російською мовами. Таким чином цей часопис пропагував серед донських козаків повагу та пошану до української мови, а козаків-кубанців учив не забувати свого предківського українського коріння. Емблемою журналу став «вершник на вороному коні з прапором Вільного Козацтва». Саме ж ім’я «вільного козацтва» натякало собою на Епоху Визвольних Змагань, коли добровольчі загони «вільних козаків» створювалися та діяли скрізь в Україні та на Кубані. 1928-го року у Празі Ігнат Білий видає свою книгу «Казачьи Земли. Территория и народонаселение». У ній, між іншим, він спробував проаналізувати, як складуватимуться відношення поміж козаками і українцями як всередині незалежної «Козакії», так і за її межами, у міждержавних стосунках України з «Козацькою Землею»:
Як бачимо, Ігнат Білий був послідовним прихильником ідеї державної незалежності Козачих Земель у політичному союзі з незалежною Українською державою. І саме за це люто ненавиділи Ігната Білого імперські російські емігранти, у збоченій уяві яких не існувало ніякої України, а була лише Малоросія – вічна колонія Російської імперії. За наклепами цих великодержавних російських емігрантів Білого було заарештовано під час його поїздки до Югославії, уряд якої знаходився під значним впливом російського білогвардійського лобі. Зазнав він тюремних тортур і у Парижі, де продовжував видавати «Вільне Козацтво» та зустрів початок Другої Світової війни. Усі ці негаразди змусили Гната Білого уїхати до Америки, де він і закінчив своє земне життя 1973-го року. Див. такожПримітки
Література |
||||||||||||||
