Довжина птаха становить 20 см, враховуючи відносно довгий хвіст. Верхня частина тіла і груди чорнуваті або бурі, Спина і живіт світліші, світлі кінчики пер утвопрюють лускоподібний візерунок. Надхвістя біле, гузка червона. Голова чорна, на голові невеликий чуб. Хвіст чорний, на кінці білий. Виду не притаманний статевий диморфізм. Були помічені випадки лейкізму і меланізму[5][6][7][8][9].
Представники підвидів дещо різняться за забарвлення. У представників підвиду P. c. intermedius голова і верхня частина грудей чорні. У представників підвиду P. c. bengalensis лускоподібний візерунок на нижній частині тіла відсутній, нижня частина живота світла, поцяткована темними смугами. У предаставників підвиду P. c. humayuni голова і верхня частина тіла світло-коричневі.
Таксономія
В 1760 році французький зоолог Матюрен Жак Бріссон включив опис червоночубого бюльбюля до своєї книги "Ornithologie", описавши птаха за зразком, який, як він помилково вважав, походив з Мису Доброї Надії. Він використав французьку назву Le merle hupé du Cap de Bonne Espérance та латинську назву Merula Cristata Capitis Bonae Spei[10]. Однак, хоч Бріссон і навів латинську назву, вона не була науковою, тобто не відповідає біномінальній номенклатурі і не визнана Міжнародною комісією із зоологічної номенклатури[11]. Коли в 1766 році шведський натураліст Карл Лінней випустив дванадцяте видання своєї Systema Naturae, він доповнив книгу описом 240 видів, раніше описаних Бріссоном[11]. Одним з цих видів був червоночубий бюльбюль, для якої Лінней придумав біномінальну назву Turdus cafer[12]. Згодом типову місцевість виду було виправлено на Шрі-Ланку[13], а в 1952 році змінено на Пудучеррі[14][15].
P. c. haemorrhousus (Gmelin, JF, 1789) — Шрі-Ланка.
Представники підвиду P. c. humayuniгібридизуються з Pycnonotus leucogenys. Їх гібрид раніше був визнаний окремим підвидом P. c. magrathi[17]. Також відомі випадки гібридизації червоночубих бюльбюлів з Pycnonotus aurigaster[18][19]. Крім P. c. magrathi, два гібриди P. c. nigropileus і P. c. burmanicus раніше вважадися підвидами червоночубого бюльбюля.
Поширення і екологія
Червоночубі бюльбюлі живуть в рідколіссях, чагарникових заростях, на полях і плантаціях, в парках і садах[20].
Червоночубі бюльбюлі живляться плодами, пелюстками[32], нектаром, комахами, іншими безхребетними та, іноді, дрібними хребетними[33][34][35][36][37][38]. Були зафіксовані випадки поїдання листя посівної люцерни[39]. Сезон розмноження триває з червня по вересень. Гнізда чашоподібні, зроблені з гілочок і павутиння, розміщуються в заростях на висоті 2-3 м над землею[40]. Спостерігалися випадки гніздування в стінах будинків, в дуплах та в інших нетипових місцях[41][42][43][44][45][46]. В кладці зазвичай 2-3 яйця рожевуватого кольору, поцяткованих пурпуровими плямками[47]. Інкубаційний період триває 14 днів. Червоночубі бюльбюлі іноді стають жертвами гніздового паразитизмустрокатих зозуль[48].
Червоночубі бюльбюлі були першим видом тварин, про яких виявили, що вони не здатні самостійно синтезувати вітамін C, як і люди[49][50]. Пізніше таку особлививіть відкрили і у деяких інших тварин[51].
↑Mayr, Ernst; Greenway, James C. Jr, ред. (1960). Check-list of Birds of the World. Т. 9. Cambridge, Massachusetts: Museum of Comparative Zoology. с. 235. Архів оригіналу за 3 січня 2022. Процитовано 3 січня 2022.
↑Stresemann, E. (1952). On the birds collected by Pierre Poivre in Canton, Manila, India and Madagascar (1751–1756). Ibis. 94 (3): 499—523. doi:10.1111/j.1474-919X.1952.tb01847.x.
↑Gill, Frank; Donsker, David; Rasmussen, Pamela, ред. (2021). Bulbuls. IOC World Bird List Version 11.2. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 8 травня 2014. Процитовано 3 січня 2022.
↑Sibley, CB; Short, LL (1959). Hybridization in some Indian Bulbuls Pycnonotus cafer x P. leucogenys. Ibis. 101 (2): 177—182. doi:10.1111/j.1474-919X.1959.tb02373.x.
↑Rasmussen PC; Anderton, JC (2005). Birds of South Asia: The Ripley Guide. Smithsonian Institution and Lynx Edicions. с. 338. ISBN978-8487334672.
↑Vijayan, VS (1975). The ecological isolation of Bulbuls (Pycnonotidae) with special reference to Pycnonotus cafer cafer and P. luteolus luteolus at Point Calimere, Tamil Nadu. Ph.D. Thesis, University of Bombay.
↑Long, John L. (1981). Introduced Birds of the World: The worldwide history, distribution and influence of birds introduced to new environments. Terrey Hills, Sydney: Reed. с. 300. ISBN978-0-589-50260-7.
↑Gillespie D. S. (1980). Overview of Species Needing Dietary Vitamin C. The Journal of Zoo Animal Medicine. 11 (3): 88—91. doi:10.2307/20094480. JSTOR20094480.
Джерела
Richard Grimmett, Carol Inskipp, Tim Inskipp: Birds of India, Pakistan, Nepal, Bangladesh, Bhutan, Sri Lanka and the Maldives. Christopher Helm, London 1998, ISBN 0-691-04910-6.
Salim Ali: The Book of Indian Birds. Oxford University Press, Mumbai 2002, ISBN 0-19-566523-6.