Бугров Володимир Анатолійович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бугров.
Бугров Володимир Анатолійович
Народився10 листопада 1967(1967-11-10) Редагувати інформацію у Вікіданих (57 років)
Бучач, Бучацький район, Тернопільська область, Українська РСР, СРСР
Країна Україна Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьнауковець, педагог
Alma materфілософський факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладКНУ імені Тараса Шевченка Редагувати інформацію у Вікіданих
Посадаректор КНУ імені Тараса Шевченка
У шлюбі зОльга Руденко
НагородиВідмінник освіти України
Заслужений працівник освіти України
Заслужений працівник освіти України
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня

Володимир Анатолійович Бугро́в (нар. 10 листопада 1967, Бучач) — український філософ, педагог, ректор КНУ ім. Шевченка з 30 квітня 2021 року[1].

Член правління Міжнародного фонду Івана Франка. Відмінник освіти України (2001). Заслужений працівник освіти України (2014). Нагороджений орденом «За заслуги» 3 ступеня (2017). Член Національної групи супроводу Болонського процесу (2017).

У 2023 році став призером конкурсу «Токсичний ректор 2023». Громадськість вважає його найкреативнішим ректором щодо порушень.[2]

Перший в історії України керівник закладу вищої освіти петиція щодо звільнення якого набрала[3] потрібні 25 тисяч підписів.

З життєпису

Народився 10 листопада 1967 року в Бучачі, районному центрі Тернопільської области (нині — центр міської громади, Україна) в родині учителів. Батько — Анатолій Іванович Бугров, етнічний росіянин, уродженець Калузької області, випускник історичного факультету Чернівецького університету, від 1964 року працював у Бучачі, учитель Бучацької середньої школи-інтернату. Мати — Ольга Семенівна (з дому — Базелюк, народилася в евакуації), випускниця Чернівецького університету, вчителька географії Бучацької середньої школи № 1 імені Володимира Гнатюка (нині Бучацька гімназія імені Володимира Гнатюка).

У 1984 році закінчив Бучацьку середню школу № 1 імені Володимира Гнатюка, отримавши золоту медаль за відмінне навчання. Вступив на відділення філософії філософського факультету Київського державного університету ім. Тараса Шевченка, який закінчив у 1991 році з відзнакою.

У 1986—1988 рр. — дійсна строкова служба в лавах ЗС СРСР.

На філософському факультеті Київського національного університету:

  • 1991 року вступив до аспірантури (катедра філософії, спеціальність 09.00.01 — онтологія, гносеологія, феноменологія), яку закінчив у 1995 році.
  • У червні 1996 захистив кандидатську дисертацію на тему «Мова та символ у контексті проблеми розуміння».
  • З листопада 1995 року до вересня 1998 року — асистент катедри філософії та методології науки
  • З жовтня 1998 року — доцент катедри історії філософії.
  • У 2000 році присвоєне вчене звання доцента.
  • З листопада 1998 року до січня 2009 року — заступник декана з наукової роботи.
  • З лютого 2013 — професор катедри історії філософії (професор з травня 2014)
  • З червня 2014 — виконувач обов'язків завідувача катедри історії філософії (у 2015 році склав повноваження на підставі вимог Закону України «Про вищу освіту»).

Голова Науково-методичної ради Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Автор понад 100 наукових та навчально-методичних праць.

У січні 2009 року призначений на посаду проректора з науково-педагогічної роботи КНУ. У листопаді 2015 року повторно призначений на посаду проректора з науково-педагогічної роботи КНУ (після виборів ректора).

Член правління Міжнародного фонду Івана Франка[4]. Відмінник освіти України (2001). Заслужений працівник освіти України (2014)[5]. Нагороджений орденом «За заслуги» 3 ступеня (2017)[6]. Член Національної групи супроводу Болонського процесу (2017).

Балотування на посаду ректора КНУ імені Шевченка

У листопаді-грудні 2020 року брав участь у виборах ректора КНУ імені Тараса Шевченка: у другому турі набрав 1839 голосів, що склало 47,59 % від загальної кількості виборців, його опонент — директор Інституту геології Сергій Вижва — 450 (11,65 %).[7] Однак оскільки результат не перетнув позначки в 50 % + 1 голос від загального числа виборців, Володимира Бугрова не обрали ректором вишу.

У березні 2021 року повторно балотувався на посаду ректора КНУ імені Шевченка. У першому турі повторних виборів 17 березня 2021 року набрав 44,04 % голосів, вийшовши в другий тур[8]. Переміг у другому турі, набравши 74,31 % голосів; його найближчий суперник, доктор економічних наук, професор, проректор з науково-педагогічної роботі КНУ Олександр Рожко набрав 12,39 % голосів[1].

В жовтні 2021 року Бугров відзначив дипломом за відданість роботі Олександра Каревіна, співробітника університету з проросійськими поглядами, який не приховував своєї опозиції до України. Пізніше, Оксана Марченко, дружина Віктора Медведчука, у своєму зверненні назвала його «заручником СБУ» і звернулася до Володимира Путіна з проханням посприяти його визволенню.[9]

Скандал

У лютому 2022 року у мережі Інтернет поширилася інформація про начебто романтичне листування Володимира Бугрова зі своїми студентками.[10] 8 лютого ректор Бугров опублікував у своєму телеграм-каналі знімок з екрана листування, в одному з повідомлень у месенджері Whats App містилися погрози публікації його листування з політиками та всіма діловими контактами. Автор вимагав, щоб Бугров написав заяву на звільнення до ранку 6 лютого.[11] В результаті чуток Бугров провів брифінг та спростував закиди у секс-скандалі та домаганні до студенток університету.[12][13] Своєю чергою, колишня студентка Київського національного університету, яка побажала лишитися невідомою, повідомила виданню "Фокус", що інформація про інтимні зв'язки Бугрова з однією зі студенток була загальновідомою серед освітянської спільноти.[11]

Родина

Дружина — Ольга Руденко, викладачка філософії, працює за фахом. Син Мирослав (нар. 1995) — аспірант філософського факультету.

Примітки

  1. ↑ а б Вибори ректора КНУ ім. Шевченка виграв професор Бугров. Інтерфакс-Україна (укр.). Архів оригіналу за 25 березня 2021. Процитовано 25 березня 2021.
  2. ↑ Міністр Лісовий, ректор КНУ та суддя з Харкова: хто отримав антипремію “Академічна негідність 2023 року”. Українська правда _Життя. Процитовано 18 січня 2024.
  3. ↑ Петиція щодо звільнення ректора КНУ Бугрова набрала необхідну кількість голосів. Тепер її розгляне президент. hromadske.ua (укр.). 11 квітня 2024. Процитовано 13 квітня 2024.
  4. ↑ Склад правління Міжнародного фонду Івана Франка | The Official Web Site of the Franko Prize. frankoprize.com.ua. Архів оригіналу за 28 листопада 2020. Процитовано 10 грудня 2020.
  5. ↑ Указ Президента України від 25 жовтня 2014 року № 822/2014 «Про відзначення державними нагородами України працівників Київського національного університету імені Тараса Шевченка»
  6. ↑ Указ Президента України від 1 грудня 2017 року № 398/2017 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди 26-ї річниці підтвердження всеукраїнським референдумом Акта проголошення незалежності України 1 грудня 1991 року»
  7. ↑ Результати виборів ректора КНУ імені Тараса Шевченка [Архівовано 22 березня 2022 у Wayback Machine.] // Інформаційно-обчислювальний центр університету. — 2020. — 4 груд.
  8. ↑ Литвин не вийшов у другий тур виборів ректора КНУ [Архівовано 19 березня 2021 у Wayback Machine.] // Радіо Свобода. — 2021. — 17 березня.
  9. ↑ Хто виграє війну за вищу освіту?. Українська правда _Життя. Процитовано 3 листопада 2023.
  10. ↑ Секс-скандал зі студентками: ректор університету Шевченка прокоментував публікації. www.ukrinform.ua (укр.). 9 лютого 2022. Процитовано 3 листопада 2023.
  11. ↑ а б Ми не знаємо таких студенток, але зберемо комітет з етики. У КНУ — про секс-скандал з Бугровим. ФОКУС (укр.). 8 лютого 2022. Процитовано 3 листопада 2023.
  12. ↑ Секс-скандал в Університеті Шевченка. Ректор Бугров пояснює, що відбувається. Главком | Glavcom (укр.). 15 лютого 2022. Процитовано 3 листопада 2023.
  13. ↑ “Можливо, це помста за вибори”: ректор КНУ заперечує сексуальний зв’язок зі студентками. Українська правда _Життя. Процитовано 3 листопада 2023.

Джерела

Посилання