uk %D0%91%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D0%BE%D0%B3%D0%BB%D1%96%D0%B1%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0 %D0%93%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D0%B0 %D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0

Ганна Іванівна Борисоглібська
Ганна Іванівна Борисоглібська
Ім'я при народженні	Ганна Іванівна Сидоренко-Свидерська
Народилася	13 (25) липня 1868 або 26 грудня 1867 (7 січня 1868); Себеж, Вітебська губернія, Російська імперія
Померла	29 вересня 1939 (71 рік); Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання	Байкове кладовище
Національність	білоруска
Громадянство	СРСР
Діяльність	акторка
Alma mater	ХНУ ім. В. Н. Каразіна
Заклад	Перший театр Української Радянської Республіки імені Шевченка, Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка, Театр Миколи Садовського і Національний зразковий театр
Чоловік	Гнат Рокитянський
Діти	доньки Софія Горст, Олена Голіцинська, онука Валентина Калин (всі акторки), син Олександр
Батьки	Марія Василівна Аметистова
IMDb	ID 0096833
	Нагороди та премії

Га́нна Іва́нівна Борисоглі́бська (справжнє прізвище Сидоре́нко-Свиде́рська; 26 грудня 1867 (7 січня 1868)(18680107), Себеж — 26 вересня 1939, Київ) — українська акторка театру та німого кіно. Народна артистка УРСР (1936). Одна з організаторів у Першого Державного українського театру імені Т. Шевченка.

Життєпис

Народилася 1 (13 липня) 1868 року у місті Себежі Вітебської губернії (тепер Псковської області) в сім'ї службовця. Разом з батьками переїхала до міста Ізюма на Харківщині, де й пройшло її дитинство. Освіту здобула в Харкові в школі «Благодійного товариства».

В 1886 році склала при Харківському університеті іспит на звання народної учительки, того ж року почала учителювати в селі Новоселівці Ізюмського повіту на Харківщині.

Робота в театрі

Театром захоплювалася з дитинства. В аматорських гуртках міста Слов'янська, де Ганна жила з сім'єю, з великим успіхом грала ролі Одарки («Сватання на Гончарівці» Квітки-Основ'яненка) і Терпилихи («Наталка Полтавка» Котляревського). На запрошення Марка Кропивницького в 1888 році вступила на професійну сцену, на все життя пов'язавши свою долю з українським театром. У трупі Кропивницького працювала до 1902 року, потім чотири роки в трупі Панаса Саксаганського і Карпенка-Карого, в 1906–1907 роках гастролювала з трупами Шатківського і Колесниченка. В 1907–1917 роках працювала в першому українському стаціонарному театрі у Києві під керівництвом Миколи Садовського.

Створила велику галерею яскравих сценічних образів в театрі: Риндичка, Текля, Гапка, Варвара («По ревізії», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Зайдиголова», «Чмир» Кропивницького), Секлета, Вустя («За двома зайцями», «Ой не ходи, Грицю…» Старицького), Ганна («Безталанна» Карпенка-Карого), мати (в п'єсах «Суєта» Карпенка-Карого і «Лісова пісня» Лесі Українки), Стеха («Назар Стодоля» Шевченка), Шкандибиха («Лимерівна» Панаса Мирного), Мазайлиха («Мина Мазайло» Миколи Куліша).

Після Жовтневого перевороту була однією з організаторів у Києві Першого Державного українського театру імені Т. Шевченка (нині в місті Дніпро — Дніпропетровський академічний український музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка).

У 1920–1925 роках перебувала на Західній Україні, де виступала в різних театральних трупах, зокрема в трупі М. Орла-Степняка.^[4]

З 1925 року і до кінця життя працювала в Київському театрі імені І. Франка. Тут вона створила образи у п'єсах: Орина («97» Куліша), Клара («Страх» Афіногенова), Марфа, Варвара («Правда», «Богдан Хмельницький» Корнійчука).