|
Боб МарліБоб Ма́рлі (Bob Marley), справжнє ім'я Роберт Неста Марлі (Robert Nesta Marley; 6 лютого 1945, Сент-Енн, Ямайка — 11 травня 1981, Маямі, Флорида, США) — виконавець регі, перший артист Ямайки, що зумів досягти міжнародного визнання. У своїх піснях він розповідав про труднощі і щоденну боротьбу народу Ямайки, створюючи портрети людей пригноблених і обділених, але щирих, світлих, натхненних, що було невичерпним джерелом їхньої сили. Його хист і темперамент залишили яскравий слід у творчості багатьох поколінь етнічних музикантів. Завдяки йому сонячна музика Ямайки стала невід'ємною частиною світової музичної культури. ДитинствоНародився 6 лютого 1945 року в селі Найн-Майлз (Nine-Miles), провінція Сент-Енн, Ямайка. Його батько, Норвал Сірклей Марлі, служив офіцером морського флоту, коли познайомився з 18-літньою тубільною дівчиною, майбутньою матір'ю Боба Марлі. Занадто велика різниця у віці й соціальному статусі не принесла цій родині щастя. Роберт був ще дитиною, коли залишився без батька. Після декількох років життя в Найн-Майлз, 14-річним підлітком він вирушив на пошуки щастя в Кінгстон, столицю Ямайки. Роберт став учнем місцевого співака Джо Гіггса (Joe Higgs) і тоді ж познайомився, і близько зійшовся з Невілом О'Райлі Лівінгстоном (Neville O'Riley Livingstone) на прізвисько Банні (Bunny). Зблизила їх, причому на довгі роки, звичайно ж, любов до музики. Початок творчої діяльностіУ 1962 році Боб Марлі записав перший сингл «Judge Not», але, не зумівши поділити гонорар із продюсером Леслі Конгом (Leslie Kong), порвав з ним відносини. У 1963 році Марлі зібрав свій першій гурт, який назвав Teenagers. Учасниками гурту були Пітер Тош (Peter Tosh), Банні Лівінгстон, Джуніор Брейтвейт (Junior Braithwaite), Бенерлі Келсо (Benerly Kelso) і Черрі Сміт (Cherry Smith). Гурт не раз змінював назву, називався Wailing Rudeboys, поки нарешті не перетворився в The Wailers. Незабаром у легендарній Studio One команда вже записувала свою першу серйозну роботу — сингл «I'm Still Waiting» із продюсером Коксоном Доддом (Coxsone Dodd). На початку 1966 року, попри перший успіх і близько 70 уже готових пісень, учасники Wailers розбіглися хто куди. У лютому Боб Марлі одружився з Ритою Андерсон (Rita Anderson), вокалісткою групи Soulettes, і перебрався з нею в США, де жила його мати. Молоде сімейство поселилося в Нью-Йорку, і Боб знайшов роботу на фабриці. Його ентузіазму ледь вистачило на півроку. Повернувшись у жовтні 1966 року на Ямайку, він реанімував Wailers з участю Лівінгстона і Тоша. Усі троє музикантів до того часу примкнули до растафаріанів, адептів домінуючої на Ямайці віри Растафарі, що значно вплинула на світогляд Боба Марлі і всю його музичну творчість. Сам Марлі пізніше в інтерв'ю[джерело?] розповідав, що на нього значною мірою вплинули Маркус Гарві і Хайле Селассіє I У 1968 році Wailers налагодили стосунки з продюсером Денні Сімсом (Danny Sims) і записали з ним масу нового матеріалу, хоча їхнє співробітництво протривало усього рік. Його замінив Лі «Скретч» Перрі (Lee «Scratch» Perry), під керівництвом якого музиканти зробили нові версії найвідоміших своїх пісень: «My Cup», «Duppy Conqueror», «Soul Almighty», «Small Ахе» й інших. За допомогою бек-групи Upsetters, що залучав Лі Перрі, у цей період Wailers додали звучанню регі ті характерні риси, що дозволили йому упевнено вийти на світовий музичний ринок: оригінальні ритми, могутній вокал і винахідливе продюсування. Музиканти Upsetters, басовитий Естон Барретт (Aston «Family Man» Barrett) і його брат, барабанщик Карлтон Барретт (Carlton Barrett) у 1970 році влилися в ряди Wailers. Через рік команда заснувала власний незалежний лейбл Tuff Gong і встигла випустити трохи синглів, перш ніж вирушити до Лондона, де були узаконені їхні взаємини з компанією звукозапису Island Records, що взяла під свою опіку новостворений лейбл. Світова славаАльбом 1973 року «Catch a Fire», дебют на Island Records, був у той же час і перший альбом групи, виданим за межами Ямайки. Пластинка принесла Wailers вдачу, інтерес до регі виявили меломани за межами Ямайки, що підтвердили гастролі групи в Америці і Великій Британії. Wailers продовжували завойовувати європейську й американську аудиторії, виступаючи на розігріві в таких ведучих артистів, як, наприклад, Брюс Спрінгстін (Bruce Springsteen). Скуштувавши перших плодів справжнього успіху, Лівінгстон і Тош вирішили вирушити в сольне плавання. Боб Марлі продовжив творчу кар'єру, заручившись підтримкою тріо I — Threes, у якому, крім його дружини Рити Марлі, грали також Марсія Гріффіт (Marcia Griffith) і Джуді Моватт (Judy Mowatt). Колектив Марлі з заново перетасованим складом одержав назву Bob Marley and the Wailers. Вони продовжували багато їздити з концертами аж до 1975 року, коли підійшов час розібратися з накопиченим матеріалом. З нових напрацювань вийшов міцний альбом «Natty Dread» (1975), перший у кар'єрі групи альбом, що потрапив у британський Тор-40 і американський Тор-100. Найефектнішим номером на альбомі був сингл «No Woman, No Cry», класичний зразок творчості Марлі, що піднявся на першу позицію англійського чарта. Тріумфом Bob Marley and the Wailers у Великій Британії стали два шоу в лондонському залі Lyceum Ballroom, що пройшли з великим ажіотажем. Блискуче відігравши концерти для глядачів усіх рас і відтінків шкіри, за матеріалами двох виступів група підготувала концертний альбом «Live» (1975). Популярність екзотичної команди росла по наростаючій, підкріплювана усе більш високою якістю нових релізів. У 1976 році пластинка «Rastaman Vibration» стрімко злетіла в чартах багатьох країн світу, потрапивши в Тор 10 Сполучених Штатів. Сингл «Roots, Rock, Reggae» скорив Тор 40 R&B-чарту США. Ігнорувати це явище, що зайняло свою унікальну нішу в поп-мейнстімі, було вже неможливо. Важливим свідченням визнання стало звання кращої групи 1976 року, за результатами опитування читачів журналу «Rolling Stone». В міру зростання інтересу до творчості чорношкірого музиканта у світі, змінювалося і ставлення до нього на батьківщині. Боба Марлі почали сприймати як культову фігуру, національний символ, майже міфічного персонажа, кожне слово якого підхоплювалося і передавалося з вуст у вуста. У 1977 році з'явився альбом Bob Marley and the Wailers «Exodus», кульмінаційна крапка в кар'єрі артиста. По усьому світі розлетілися хіти «Jamming», «Waiting in Vain», «One Love/People Get Ready», а сингл «Exodus» став найвищим досягненням команди в американських рейтингах продажів, відзначивши в Тор 20 чарта R&B. У створенні альбому брав участь розширений колектив музикантів, що включав, крім фронтмена і тріо I-Threes, також братів Барретів і лід-гітариста Джуліана «Джуніора» Марвіна (Julian (Junior) Marvin).  Через рік Марлі представив ще один LP «Kaya» (1978), що включав яскраві композиції «Is This Love» і «Satisfy My Soul». У Великій Британії диск прийняли чудово, він відзначився в першій п'ятірці національного рейтингу продажів, а сингл «Is This Love» зафіксований в англійському Тор 10. У США інтерес до альбому був набагато нижчим, в ефірі американських радіостанцій до того часу домінували диско і нова хвиля. Новий студійний лонг-плей «Survival» Марлі записав у 1979 році. Британські шанувальники команди гарантували йому влучення в Тор 20. У червні 1980 року світ побачив 12-й альбом артиста — «Uprising» («Повстання»). Диск став наступним комерційним успіхом музиканта, у першу чергу у Великій Британії. Альбом «Uprising» і хіт-сингл «Could You Be Loved» скорили Тор 10. Останнє «повстання» Боба Марлі закінчилося трагічно. Відкривши велике світове турне чудовим виступом у тільки що звільненому Зімбабве, Bob Marley and The Wailers почали об'їжджати країну за країною, причому з величезним успіхом. Наприклад, їхній концерт просто неба у Мілані зібрав понад 100 тисяч глядачів. З не меншим захопленням музиканта вітали на Ямайці, але через погане самопочуття він не зміг відіграти на батьківщині всі заплановані концерти. Навесні 1981 року команда приїхала в Сполучені Штати. Під час шоу в нью-йоркському Центральному парку артист прямо на сцені знепритомнів. У госпіталі з'ясувалося, що в нього тяжка форма раку шкіри — меланома. Хвороба зайшла надто далеко, мали місце численні метастази. СмертьБоб Марлі пішов з життя 11 травня 1981 року. Йому було 36 років. Його смерть і кінець кар'єри The Wailers не зупинили нову хвилю інтересу до його творчості. Рита Марлі, яка все життя підтримувала і супроводжувала чоловіка, після його смерті спробувала почати сольну кар'єру. Деякі її пісні, наприклад, «One Draw», «Many Are Called» і «Play Play», звернули на себе увагу меломанів, але до середини 1980-х років вона майже цілком відійшла від шоу-бізнесу і присвятила себе родині — адже за роки музичної активності Боба Марлі Рита паралельно з концертами і студійними записами встигла народити сімох дітей. Дейвід, старший син Боба Марлі, відомий більше як Ziggy, досить успішно вибудував свою артистичну кар'єру і став популярним поп-виконавцем, очолюючи групу Melody Makers. Це сімейний «бізнес»: у колективі залучені ще троє дітей Боба Марлі — Седелея (Cedelia), Стівен (Stephen) і Шерон (Sharon). Сингл Melody Makers 1988 року «Tomorrow People» скорив Тор 40 США. Ще троє нащадків Боба Марлі — Даміан (Damian), Джуліан (Julian) і Кай-Мані (Ky-Mani), теж обрали музичну кар'єру. Дискографія
Також
Див. такожПриміткиПосилання Вікіцитати містять висловлювання від або про: Боб Марлі  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Bob Marley
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
